Генеральний Секретаріат його склад та повноваження
Генеральний Секретаріат його склад та повноваження
Генеральний секретаріат — виконавчий
орган, уряд, сформований Українською Центральною Радою.
28 (15 червня) 1917 року Комітет
УЦР на своєму засіданні ухвалив створення Генерального секретаріату і передав йому
виконавчі функції.
Перший склад Генерального
секретаріату складався з 8 генеральних секретарів та генерального писаря.
Очолював Генеральний
секретаріат В. К. Винниченко.
Першими генеральними
секретарями були:
- В. Винниченко
(ген. секр. внутрішніх справ); - Б. Мартос (ген.
секр. земельних справ); - С. Петлюра (ген.
секр. військових справ); - В. Садовський
(ген. секр. судових справ); - І. Стешенко (ген.
секр. освіти); - С. Єфремов (ген.
секр. міжнаціональних справ); - М. Стасюк (ген.
секр. продовольчих справ); - Х. Барановський
(ген. секр. фінансів); - П. Христюк (ген.
писар).
- В.Винниченко,
Б.Мартос, С.Петлюра, В.Садовський, І.Стешенко були членами Української Соціал-Демократичної
Робітничої Партії; - С.Єфремов – соціал-федералістом;
- М.Стасюк – непартійним
соціалістом (згодом – соціал-революціонер); - Х.Барановський
– позапартійним; - П.Христюк – соціал-революціонером.
Першим документом,
який визначав контури програми діяльності уряду, стала Декларація Генерального секретаріату, вперше оприлюднена В.Винниченком
на пленарному засіданні УЦР 26 червня.
Хоч основні положення
I Універсалу і Декларації Генерального Секретаріату передбачали встановлення в Україні
лише автономно-федеративного устрою у складі Російської держави, вони викликали
величезне занепокоєння у Петрограді.
Вже через кілька
днів після створення Генерального Секретаріату до Києва прибула делегація Тимчасового
уряду Росії у складі міністрів Керенського, Терещенка та Церетелі. За короткий час
між ними, Грушевським, Винниченком та іншими членами Генерального секретаріату були
проведені важкі, але інтенсивні переговори. Їх підсумками стали текст нового Універсалу
УЦР і Декларація Тимчасового уряду про регламентування крайового управління в Україні.
Обидва ці документи 3 липня були оголошені на засіданні УЦР.
У ході наступних
переговорів у Петрограді українська делегація вимагала у Тимчасового уряду затвердження
Статуту Генерального секретаріату, який був затверджений УЦР і названий “першою конституцією України“.
Переговори завершилися
тим, що прем’єр-міністр Росії О.Керенський підписав «Інструкцію Генерального секретаріату
Тимчасового уряду на Україні» – нормативно-правовий акт, обов’язковий до
виконання місцевими органами в Україні (замість Статуту Генерального секретаріату).
Згідно з “Інструкцією”, повноваження Генерального Секретаріату значно
обмежувалися і поширювалися лише на Київську, Волинську, Полтавську, Подільську
та частково Чернігівську губернії. Скорочувалась кількість секретарств (яка на той
час досягла 14).
З компетенції
Генерального Секретаріату вилучалися військові, продовольчі та судові справи, шляхи
сполучення, пошта і телеграф. Відповідно до “Інструкції”, УЦР могла лише
висувати кандидатів на посади генеральних секретарів, яких призначав Тимчасовий
уряд.
Після бурхливих
дебатів і погроз Винниченка залишити свою посаду 7 серпня УЦР затвердила «Інструкцію
Генерального секретаріату Тимчасового уряду на Україні».
Проте після численних
конфліктів Винниченка з представниками УПСР 13 серпня Мала рада прийняла його відставку
з посади голови ГС. Формування ГС доручили соціалісту-федералісту Д.Дорошенку, який
до цього працював на посаді головного комісара Тимчасового уряду Галичини і Буковини.
14 серпня Мала рада затвердила новий склад ГС.
Але вже 18 серпня
Д.Дорошенко зрікся керівництва Генеральним секретаріатом, після чого головувати
в Генеральному Секретаріаті знову запропонували В.Винниченку.
Тимчасовий уряд,
попри своє негативне ставлення до В.Винниченка, 1 вересня був змушений затвердити
склад ГС на чолі з ним.
Генеральний Секретаріат
діяв до 22 (9) січня 1918 р., коли (після проголошення IV Універсалу УЦР про незалежність
УНР) був перейменований на Раду народних
міністрів УНР.