Ніцький договір, його зміст і значення

Ніцький
договір, його зміст і значення

Вже в травні 1999 р., коли вступив до дії Амстердамський договір, почались дискусії
щодо вироблення нового договору, який повинен був у першу чергу підготувати інституційну
структуру ЄС до майбутнього розширення. Договір було підписано 26 лютого 2001 р.
у Ніцці (далі Ніццький договір), та після належних ратифікаційних процедур, він
вступив у силу 1 лютого 2003 р. Цей договір став наступним кроком у процесі подальшого
реформування ЄС. Так, в преамбулі цього договору зазначалось, що його мета є довершення
процесу, який почався з Амстердамським договором, а саме інститутів ЄС до вступу
нових держав. Він містив статті і декларації, протоколи та інші додатки.

Важливим здобутком цього Договору стало розширення сфери застосування голосування
кваліфікованою більшістю в Раді ЄС. Так,під голосування більшістю підпадали такі
питання, як вибори керівництва ЄС, контроль за бюджетом, надання фінансових послуг,
а з 2007 р. – розподіл допомоги ЄЕС несприятливим регіонам. Однак, голосування на
основі консенсусу залишилось у питаннях оподаткування, соціального забезпечення,
імміграційної політики, торгівлі аудіовізуальною продукцією. Загалом предметом одностайного
голосування залишилися 70 пунктів, що становило 10 % від усіх статей Договору про
заснування ЄС.

У Ніцці було прийнято рішення, що після розширення ЄС, усі держави-члени матимуть
по одному комісіонеру в Європейській Комісії, кількісний склад якої не перевищуватиме
27 комісарів. У випадку подальшого розширення ЄС Комісія функціонуватиме на основі
ротаційної системи. Президент ЄК та її члени повинні були призначатися главами держав
та урядів ЄС за процедурою голосування кваліфікованою більшістю голосів. Були також
розширені повноваження Голови Комісії: він отримав можливість призначати віце-голів,
розподіляти обов’язки між членами Комісії. Також він мав право звільнити комісарів.
Кількість депутатів в Європейському парламенті збільшилось до 736 осіб.