Метод адміністративного права та його розвиток у контексті реформи

Метод адміністративного права визначається як сукупність певних загальних і специфічних способів, що використовуються законодавцем для забезпечення регулюючої дії норм адміністративного права.

В адміністративному праві використовуються способи регулювання, що властиві обом загальним методам правового регулювання — імперативному та диспозитивному.

Відтак загальними рисами методу адміністративно-правового регулювання слід вважати те, що він реалізується шляхом:

• використання приписів (встановлення обов’язків);
• встановлення заборон;
• надання дозволів.

Використання приписів у адміністративному праві означає покладення обов’язку здійснити відповідні дії в умовах, що передбачені адміністративно-правовою нормою. За допомогою приписів встановлюються також завдання, функції та повноваження органів виконавчої влади, інших суб’єктів адміністративного права.

Встановлення заборон — це покладення на суб’єкта правових відносин прямих обов’язків утримуватися від вчинення в умовах, передбачених нормою, тих чи інших дій або утримуватися від них на свій розсуд.

В компетенції органів виконавчої влади, застосовується принцип загальних заборон (дозволено лише те, що прямо передбачено законом), то в регулюванні статусу громадян принцип загальних дозволів (дозволено все, що прямо не заборонено законом).

Традиційний для адміністративного права імперативний метод регулювання істотно доповнюється елементами диспозитивного методу. Зокрема, дедалі більшого значення набуває використання загальних дозволів.

Яскравим прикладом використання в адміністративно-правовому регулюванні загальних дозволів є надання громадянам величезного масиву прав, які випливають з конституційних прав громадян.

У регулюванні відносин між органами виконавчої влади і громадянами з приводу реалізації зазначених прав встановлюється реординація, сутність якої полягає в тому, що:

а) з одного боку, громадянам як підвладним об’єктам надаються права вимагати від суб’єктів виконавчої влади належної поведінки щодо реалізації прав і свобод громадян,

б) з іншого — на зазначених суб’єктів законом покладаються чіткі обов’язки щодо неухильного виконання вищезгаданих вимог з боку громадян.

Водночас забезпечується суворий режим дотримання суб’єктами виконавчої влади взятих на себе обов’язків за допомогою засобів адміністративного оскарження їхніх актів і дій та судового захисту порушених цими актами або діями прав і свобод громадян.

З огляду на це сучасна трансформація методу адміністративного права засвідчує його змішану природу, тобто органічне поєднання в ньому типових ознак як імперативного, так і диспозитивного методів правового регулювання.