2.8-2.9. Історичні типи держав

2.8. Історичні типи держав

Держава, як і суспільство, є
продуктом історичного роз­витку людства, що й
зумовлює формування історичної ти­пології держав. Існує кілька основних
підходів до історич­ної типології держави:
формаційний, цивілізаційний і технократичний.

Із погляду формаційного підходу головною
ознакою, що визначає історичний тип
держави, є тип соціально-еконо­мічних відносин, що склалися в суспільстві. Формація — це історичний тип
суспільства, заснований на певному спосо­бі виробництва (соціально-економічних
відносинах). Авто­ри формаційного підходу (Карл
Маркс, Фрідріх Енгельс, Володимир Ленін) вважали спосіб виробництва
базисом, а державу, право, релігію, мораль,
мистецтво — надбудов­ними, похідними
від базису явищами. Тому, із їхньої точки зору, історичний тип держави зумовлений типом соціально-економічних відносин. Наприклад, якщо в суспільствіпанують рабовласницькі
соціально-економічні відносини, це
означає, що держава є рабовласницькою і захищає пере­важно інтереси рабовласників.

Маркс виділяв такі історично
існуючі формації (і відпо­відні ним типи
держави): рабовласницька, феодальна, бур­жуазна.
В майбутньому, з погляду Маркса, в результаті соціалістичної революції
має виникнути держава диктату­ри
пролетаріату, яка приведе до відмирання держави і права як не потрібних у комуністичному суспільствіявищ.

Із позицій цивілізаційного
підходу (Микола Данилевський, Арнольд Тойнбі, Освальд Шпенглер) історія люд­ства — це історія народження,
розвитку і згасання за­мкнутих, локальних
цивілізацій. Кожна з цивілізацій своєю основою має перш за все духовний початок («велику ідею», за виразом Тойнбі): своєрідну
релігію та культуру,національну психологію.
Кожна з цивілізацій має харак­терний тільки для неї тип держави.

Якщо з погляду Маркса всі народи
Землі і всі держави пройшли (або пройдуть)
одні й ті ж стадії розвитку, то з погляду Тойнбі цивілізації ніяк не пов’язані між собою і практично не впливають одна на одну. Тойнбі включав до числа локальних цивілізацій єгипетську, китайську,
ел­лінську, західну, православну,
мексиканську та інші циві­лізації,
що породили відповідний тільки їм історичний тип держави.

Технократичний підхід (Герберт Спенсер, Уолтер Ростоу, Деніел Белл) дотипології держави
заснований на пріоритеті рівня розвитку
технології, який визначає тип суспільства і держави. Прихильники цього підходу виді­ляють три рівні розвитку технології:
аграрний, промисло­вий (індустріальний) та
постіндустріальний (інформацій­ний). Аграрний тип
технології побудований на позаеконо­мічному
примусі до праці, наприклад, на рабстві, кріпацтві. Цьому технологічному рівню відповідає деспотична
держа­ва. Індустріальний тип
технології вимагає свободи та ініці­ативи
особи. Йому відповідає ліберальна держава, що ви­знає свободу і юридичну
рівність людей. Сучасним інфор­маційним
технологіям, що залучають до виробництва і управління переважну більшість населення, відповідає демократична держава.

Кожний підхід до історичної
типології держави має свої сильні і слабкі сторони, по-своєму висвічуючи різні аспекти складного шляху розвитку суспільства
і держави.

2.9. Похідне виникнення держав

Похідне виникнення держави відрізняється від первин­ного виникнення (походження) тим, що нова держава
ви­никає не на порожньому місці, а на
основі окремих елемен­тів колишньої
держави і з використанням уже наявних готових
моделей державності. Похідне виникнення держав має наступні варіанти:

1) ліквідація колишньої держави в результаті революції і виникнення нової держави (але на тій же території, на­селеній тим же народом). Прикладом тому може бути
Пер­ша республіка у Франції, проголошена в *792 р., Російська Радянська
Федеративна Соціалістична республіка, що виникла в результаті Жовтневої
революції 1917 p.;

2) розділення держави. Таким шляхом
виникли Чехія і Словаччина в результаті розділу федеративної Чехо-Словаччини,
пострадянські держави в результаті розпаду СРСР;

3) сецесія частини держави і
населення. Таким шляхом виникли Еритрея, що вийшлазі складу Ефіопії, Бангладеш,
що вийшла із Пакистану;

4) об’єднання кількох держав.
Прикладом може бути об’єднання НДР і ФРН в 1990 р.

5) виникнення держави в результаті
національно-визвольного руху. Створення нових держав на руїнах колоніальних
імперій (перш за все — Британської і Французької) стало найбільш поширеним
способом створення держав у XX ст. Багато держав (Мозамбік, Алжир, Ангола,
В’єтнам) виникли в результаті збройної боротьби, інші (Мадагаскар, Танзанія)
домоглися незалежності від метрополій мирним шляхом. Деякі з народів, що
добилися незалежності, мали власну державність у доколоніальний період (Індія,
Єгипет), інші — ні. У будь-якому випадку й ті, й інші нові держави спочатку
будувалися на державних моделях, що вже є у світі. Більшість нових незалежних
держав орієнтувалися на державний лад колишньої метрополії, проте де-які
проголошували своїм зразком соціалістичні держави. Надалі вони, як правило,
відходили від спочатку обраних моделей.