Сутність, основні типи та напрями політичного прогнозування

Сутність, основні типи та напрями політичного прогнозування

Прогнозування у політиці — відносно самостійна сфера соціального прогнозування. Це спеціальне наукове дослідження перспектив розвитку політичного життя, його процесів, подій і явищ. Політичне прогнозування — обов’язкова умова успішної політичної діяльності. Воно передбачає вироблення політичного прогнозу, суджень про майбутнє в політичному процесі.

Значення політичного прогнозування полягає не тільки в тому, що від нього залежить ефективність політичної діяльності, рішень та акцій, які приймаються, а й у тому, що за самою суттю воно є започаткованою політичною оцінкою, яка ґрунтується на усвідомленні політичних інтересів певних соціальних груп.

Розрізняють внутрішньополітичне і зовнішньополітичне прогнозування.

Внутрішньополітичне прогнозування — це спеціальні дослідження, метою яких є виявлення перспективних тенденцій, шляхів, етапів політичного розвитку суспільства, вдосконалення політичної системи, політичних відносин.

Розрізняють два аспекти внутрішньополітичного прогнозування.

Перший аспект пов’язаний з прогнозними оцінками конкретних політичних явищ. Цей аспект має прикладний характер і на практиці здійснюється в процесі політичної діяльності. Суб’єктом прогнозу при цьому виступає, як правило, держава чи політична партія у формі відповідних органів.

Другий аспект прогнозу охоплює діяльність політичних інституцій суспільства і політичні процеси, що відбуваються в ньому. Прогнозистом тут виступає певний науковий колектив, який спеціалізується на вивченні політичної системи країни.

Свої особливості має і зовнішньополітичне прогнозування (прогнози в галузі міжнародних відносин і зовнішньої політики).

Основним суб’єктом міжнародних відносин у сучасному світі є держава, яка завдяки цим відносинам реалізує свою зовнішньополітичну функцію. Важливою сферою прогнозування стали питання зовнішньої політики окремих держав.

На основі загальнотеоретичної методології оцінюється загальна ситуація в світі, регіоні, країні, вивчаються тенденції, напрями розвитку і чинники, що визначають розвиток, робляться спроби оцінити нові можливі чинники розвитку тощо. На цій основі виникає можливість створювати більш-менш детальні багатоваріантні прогнози.

Теорія хаосу та теорія катастроф

Синергетика – це один з
провідних напрямів сучасної науки, предметом якого виступає феномен складності
– здатності середовища до самоорганізації, тобто організації просторово-часової
структури на макроскопічному рівні в силу змін, що відбуваються на мікрорівні.
Основоположниками тут можна назвати таких дослідників, як Герман Хакен, Грегуар
Ніколіс та Ілля Пригожин.

Формально, теорія хаосу визначається
як вчення про складні нелінійні динамічні системи. Під терміном складні це і
розуміється, а під терміном нелінійні розуміється рекурсія і алгоритми з вищої
математики, і, нарешті, динамічні – означає непостійні і неперіодичні. Таким
чином, теорія хаосу це вчення про складні системи, які постійно змінюються,
заснована на математичних концепціях рекурсії, у формі чи рекурсивного процесу
або набору диференціальних рівнянь, що моделюють фізичну систему.

Хаос в теорії хаосу є порядок –
і навіть не просто порядок, а сутність порядку.

Теорія хаосу стверджує, що
невеликі зміни можуть породити величезні наслідки. Але однією з центральних
концепцій у теорії є неможливість точного передбачення стану системи. Загалом,
завдання моделювання загальної поведінки системи цілком здійсненна, навіть
проста. Таким чином, теорія хаосу зосереджує зусилля не на безладді системи –
спадкової непередбачуваності системи – а на успадкованому їй порядку –
загальної в поведінці схожих систем.

Таким чином, було б неправильним
сказати, що теорія хаосу про безлад. Щоб пояснити це на прикладі, візьмемо
аттрактор Лоренца.

Аттрактор являє поводження газу
в будь-який заданий час, і його стан в певний момент залежить від його стану в
моменти часу, що передували даному. Якщо вихідні дані змінити навіть на дуже
маленькі величини, то перевірка стану аттрактора покаже абсолютно інші числа.
Це відбувається тому, що маленькі відмінності збільшуються в результаті
рекурсії.

Однак, незважаючи на це, графік
аттрактора буде виглядати досить схоже. Обидві системи матимуть абсолютно різні
значення в будь-який заданий момент часу, але графік аттрактора залишиться тим
же самим, тому що він виражає загальну поведінку системи.

Теорія хаосу говорить, що
складні нелінійні системи є спадково непередбачуваними, але, в той же час,
теорія хаосу стверджує, що спосіб вираження таких непередбачуваних систем
виявляється вірним не в точних рівностях, а в уявленнях поведінки системи – в
графіках дивних атракторів або у фракталах. Таким чином, теорія хаосу, про яку
багато думають як про непередбачуваність, виявляється, в той же час, наукою про
передбачуваність навіть у найбільш нестабільних системах.

Перші
відомості про теорію катастроф з’явилися у друку в 70-х рр. З тих пір це одна із найвідоміших і
найпопулярніших математичних теорій, яка знайшла широке прикладне використання.
Теорія катастроф досліджує усі стрибкоподібні переходи, розриви, якісні зміни
на відміну від ньютонівської теорії диференціального та інтегрального
обчислення, яка застосовується для безперервних процесів.

Катастрофами
називаються стрибкоподібні зміни у вигляді раптової реакції системи на плавну
зміну зовнішніх умов.

Джерелами теорії катастроф є
теорія особливостей гладких відображень та теорія біфуркацій динамічних систем.

Теорія особливостей — це узагальнення досліджень
функцій на максимум та мінімум. Уїтні Хаслер замінив функції відображення
наборами функцій декількох змінних.

Теорія біфуркацій розглядає різноманітні якісні
перебудови чи метаморфози різних об’єктів (систем) при зміні параметрів, від
яких вони залежать. Слово «біфуркація» означає «роздвоєння» та характеризує
можливі шляхи подальшого розвитку системи при зміні керуючих параметрів:
стрибок — катастрофу чи збереження рівноваги.

Ми
спостерігаємо, як тече річка, рухається по небосхилу сонце. Це процеси
поступові, неперервні. Але відомі інші процеси: вода поступово нагрівається, а
потім раптово закипає — рідина перетворюється у пару, властивості її раптово
змінюються. Дерев’яна лінійка в руках спочатку гнеться, а потім раптово
ламається.

Рене
Том створив математичну теорію катастроф,
причому слово «катастрофа» означає будь-яку стрибкоподібну зміну властивостей
досліджуваного об’єкта.

Приклад
з лінійкою дає змогу зрозуміти сутність питання, що розглядається. Доки
прикладається сила (керуючий параметр) перпендикулярно до площини лінійки, її
згин (внутрішній параметр) змінюється спочатку плавно, а потім стрибкоподібно.

Згідно
з теорією катастроф можна пропонувати наступну модель функціонування систем
(економічних, екологічних, суспільних, технічних). Будь-яка система, як
вказано, проходить у своєму розвитку декілька етапів: етап росту (становлення),
етап стабільності існування, етап кризи (вгасання, відмирання, перебудови,
модернізації). Криза завершується загибеллю системи або переходом її у новий,
якісно вищий, стан. Усе залежить від співвідношення величини «напруги», котрої
зазнає система, добротності цієї системи та виникаючих умов її подальшого
існування.