Правова охорона прав на сорти рослин

Б. Правове регулювання рослинництва

§ 8. Правова охорона прав на сорти рослин

Ґрунтово-кліматичні умови України надзвичайно
сприятливі для вирощування основних видів сільськогосподарських культур.
Селекція є одним із важливих засобів підвищення продуктивності вітчизняного
рослинництва. Підтримці розвитку селекції рослин держава приділяє велику увагу:
створено відповідну нормативно-правову базу, наказом Мінагрополітики і
Української академії аг­рарних наук від 5 жовтня 2001 р. № 300/86 затверджено
Програму “Селекція і насінництво — 2001—2005”. У виконанні Програми
задіяно 101 наукову установу УААН. Напрями розвитку селекції на 2001—2005 рр.
відображені в 14 науково-технічних програмах, яки­ми визначено завдання з
виведення нових сортів і гібридів та роз­витку теоретичних і методичних
досліджень технологій селекційно­го процесу. До Реєстру сортів рослин України
на 2001 р. занесено 3305 сортів і гібридів, із них української селекції — 2016,
або 61%, в тому числі системи Української академії аграрних наук — 1936, або
58,4%. Площі сортів української селекції займають близько 90% посівів сільськогосподарських
культур.

Зазначене свідчить про нагальність селекційних
проблем для сільського господарства України, а відтак — і для аграрного права.
Правове регулювання селекційної справи в рослинництві, на відмі­ну від
тваринництва, охоплює два різні інститути аграрного права: окремий інститут
охорони прав на сорти рослин і окремий інсти­тут правового регулювання
насінництва. Якщо в тваринницькій се­лекції охорона інтелектуальної власності
на породу тварин регулю­ється цивільним законодавством про охорону прав на
винаходи й корисні моделі, то в селекції рослин достатньо розвинений власне
аграрний інститут охорони права інтелектуальної власності. Цей інститут регулює
тільки перебіг оформлення і порядок охорони прав на сорти рослин, а порядок
використання сортів рослин, за­безпечення якості у насінництві і державне
підтримування селекційної справи регулюються інститутом правового регулювання
на­сінництва. Важливим законодавчим актом в системі охорони аг­рарної
інтелектуальної власності є Закон України від 21 квітня 1993 р.”Про
охорону прав на сорти рослин” (в редакції Закону від 17 січня 2002 р).

Згідно зі ст. 1 Закону “Про охорону прав
на сорти рослин”, сорт рослин визначається як окрема група рослин
(клон, лінія, гіб­рид першого покоління, популяція) в рамках нижчого із відомих
ботанічних таксонів, яка, незалежно від того, задовольняє вона ціл­ком або ні
умовам надання правової охорони:

— може бути визначена ступенем прояву ознак, що
є результатом діяльності даного генотипу або комбінації генотипів;

— може бути відрізнена від будь-якої іншої групи
рослин ступенем прояву принаймні однієї з цих ознак;

— може розглядатися як єдине ціле з точки зору
її придатності для відтворення в незмінному вигляді цілих
рослин сорту.

Спеціальним відомством, яке оформляє права на
сорти рослин та стежить за їх охороною, є Державна служба з охорони прав на
сорти рослин. Контроль за дотриманням законодавства про охоро­ну
прав на сорти рослин здійснює Державна інспекція з охорони прав на сорти
рослин, яка діє на підставі Положення, затвердже­ного наказом Державної служби
з охорони прав на сорти рослин від 16 січня 2003 р. № 17-1. Державна інспекція
з охорони прав на сорти рослин є структурним підрозділом Державної служби з охо­рони
прав на сорти рослин.

Закон регулює охорону особистих немайнових і
майнових прав на сорт. Особисте немайнове право на сорт підтверджується Дер­жавним
реєстром сортів рослин, придатних для поширення в Ук­раїні, Державним реєстром
прав власників сортів рослин, свідоц­твом про авторство на сорт рослин і
патентом. Майнове право власника сорту підтверджується Державним реєстром прав
власни­ків сортів рослин і патентом. Обсяг правової охорони сорту, на який
видано патент, визначається сукупністю ознак, викладених у занесеному до
Державного реєстру прав власників сортів рослин описі сорту.

Різновидами сорту, на які можна здобувати
права, є клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція. Сорт може бути
внесеним до Державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в
Україні, якщо він є охороноздатним, придатним для поширення в Україні згідно з
вимогами Закону і йому присвоєно назву.

Сорт вважається охороноздатним —
придатним для набуття пра­ва на нього як на об’єкт інтелектуальної власності,
якщо за проя­вом ознак, породжених певним генотипом чи певною комбінацією
генотипів, він є новим, вирізняльним, однорідним та стабільним. Сорт вважається
новим, якщо до дати подачі заявки заявник (се

лекціонер) чи інша особа за його дозволом не
продавали чи будь-яким іншим способом не передавали матеріал сорту для комерцій­ного
використання: а) на території України — за рік до цієї дати; б) на території
іншої держави — щодо деревних та чагарникових культур і винограду — за б років
і щодо рослин інших видів — за 4 роки до цієї дати.

Сорт відповідає умові вирізняльності, якщо за
проявом його оз­нак він чітко відрізняється віл, будь-якого іншого сорту,
загально­відомого до дати, на яку заявка вважається поданою. Сорт, що про­тиставляється
заявленому, вважається загальновідомим, якщо:

а) поширений
на певній території в будь-якій державі;

б) відомості
про прояви його ознак стали загальнодоступними у світі,
зокрема шляхом їх опису в будь-якій оприлюдненій публікації;

в) він
представлений зразком у загальнодоступній колекції;

г) йому
надано правову охорону і/або його внесено до офіційного реєстру сортів в
будь-якій державі, при цьому його вважають загальновідомим
від дати подання заявки на надання права чи внесення до реєстру.

Сорт вважається однорідним, якщо з урахуванням
особливостей його розмноження рослини цього сорту лишаються достатньо схо­жими
за своїми основними ознаками, відзначеними в описі сорту. Сорт вважається
стабільним, якщо його основні ознаки, відзначе­ні в описі сорту, лишаються
незмінними пісня неодноразового роз­множення чи, в разі особливого циклу
розмноження наприкінці кожного такого циклу.

Сорт вважають придатним для поширення в
Україні, якщо він придатний для правової охорони, може бути використаний для за­доволення
потреб суспільства і не заборонений для поширення, як такий, що становить
загрозу життю і здоров’ю людей, завдає шко­ди тваринному і рослинному світу,
збереженню довкілля. Критерії заборони поширення сортів в Україні затверджені
наказом Мінагрополітики України від ЗО серпня 2002 р. № 247.

Сортові присвоюється назва, яка має його
однозначно іденти­фікувати і відрізнятися від будь-якої іншої назви наявного в
Укра­їні і державах-учасниках сорту того самого чи спорідненого виду. Вона
включає його родове чи видове позначення і власну назву. Остання може бути
виражена будь-яким словом, комбінацією слів, комбінацією слів і цифр або
комбінацією літер і цифр. Сорт пот­рібно поширювати в Україні та в інших
державах під однією і тією самою назвою.

Права на сорт в Україні надаються, якщо до
Державної служби з охорони прав на сорти рослин подано заявку, експертизу заявки
та наявна державна реєстрація прав. Від імені селекціонерів (авто­рів
сортів), заявників та власників сортів заявку можуть подавати їх представники,
зокрема з питань інтелектуальної власності, зареєстровані відповідно до
Положення про представників з питань інте­лектуальної власності на сорти
рослин, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002
р. № 1183. У такому разі відносини з представниками вважаються відносинами
відпо­відно з авторами, заявниками та власниками прав. Якщо сорт ство­рили
спільно кілька селекціонерів, то всі вони мають однакові пра­ва на подання
заявки, якщо інше не передбачено угодою між ни­ми. Відмова одного чи кількох з
них від прав на сорт не поширю­ється на інших авторів. Якщо сорт створено
селекціонером у зв’яз­ку з виконанням ним службових обов’язків або за
дорученням ро­ботодавця, з використанням досвіду, виробничих знань, секретів
виробництва, обладнання, матеріальних і фінансових засобів робо­тодавця, то в
тому разі, якщо трудовим договором (контрактом) між роботодавцем і
селекціонером не передбачено інше, право на подання заявки на сорт належить
роботодавцю.

До заявки додаються зразки посадкового
матеріалу. За подання заявки сплачується збір згідно з Порядком сплати збору за
дії, пов’язані з набуттям, здійсненням та захистом прав на сорти рос­лин,
затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р. №
1183. Подані заявки реєструються Державною службою з охорони прав на сорти
рослин відповідно до Положен­ня про Державний реєстр заявок на сорти рослин,
затвердженого наказом Мінагрополітики від 26 лютого 2003 р. № 42.

Експертиза заявки визнається
науково-технічною, і на неї по­ширюються положення Закону України від 10 лютого
1995 р. “Про наукову і науково-технічну експертизу”. Вона потрібна
для вста­новлення відповідності заявки і сорту вимогам Закону “Про охоро­ну
прав на сорти рослин” та підготовки обгрунтованих експертних висновків і
рішень за заявкою. Експертиза заявки складається з формальної (експертизи
заявки на відповідність формальним озна­кам Закону) і кваліфікаційної
експертиз. Після формальної експер­тизи заявнику надсилають експертний висновок
про її позитивні висновки і про можливість проведення кваліфікаційної
експертизи або негативний експертний висновок. Правила здійснення фор­мальної
експертизи документів заявки на сорт затверджені наказом Мінагрополітики
України від 13 грудня 2002 р. № 391.

Кваліфікаційна експертиза передбачає
проведення комплексу досліджень заявки, потрібних для підготовки експертного
виснов­ку за заявкою та прийняття рішення щодо державної реєстрації сорту і
прав на нього. її проводять за клопотанням заявника і за умови сплати ним
відповідного збору. Заявник може подати зазна­чене клопотання не пізніше, ніж
через 3 роки від дати подання за­явки. Якщо це клопотання не надійде до
Державної служби з охо­рони прав на сорти рослин у встановлений строк, заявка
вважаєть­ся відкликаною.

Під час кваліфікаційної експертизи:

а) визначається, чи належить об’єкт, описаний
у заявці, та до­даний до неї посадковий матеріал до сортів рослин;

б) провадиться
експертиза запропонованої назви сорту;

в) визначається
новизна сорту;

г) визначається
відповідність сорту критеріям вирізняльності, однорідності
та стабільності;

г) для
визначення придатності сорту для поширення в Україні здійснюється державне випробування сорту. При
цьому можуть бути враховані результати випробувань сорту, проведених компетентним
органом будь-якої держави-учасника;

д) розглядаються
можливі заперечення третіх осіб проти надання прав на сорт.

Державне випробування сортів рослин
здійснюється лише що­до тих сортів, які входять до Переліку родів і видів
рослин, сорти яких підлягають державному випробуванню сорту та визначенню його
придатності для поширення в Україні, затвердженого наказом Мінагрополітики
України від 27 січня 2003 р. № 13. Перелік міс­тить горох, гречку, овес, жито,
пшеницю, кукурудзу, черешню, аличу, рис, ріпак, соняшник, сою, баклажан, буряк,
диню кабачок, кавун, картоплю, капусту, моркву, огірок, редьку, цибулю, абри­кос,
виноград, вишню, грушу, малину, персик, сливу, чорну смо­родину, суницю, яблуню
та деякі інші види рослин. Види та сорти рослин, не включені до зазначеного
Переліку, держаному випробу­ванню не підлягають. Випробування сортів рослин на
придатність до господарського використання та правової охорони здійснює єдина
служба державного сортовипробування.

На основі випробування сортів рослин за
адаптивністю до біо­тичних і абіотичних стресових чинників середовища, за
придатніс­тю до існуючих технологій вирощування та за їх господарсько-цін­ними
ознаками, що визначають рівень врожайності, його стабіль­ність, енергетичну і
економічну ефективність вирощування і якість продукції, формується Державний
реєстр сортів рослин України.

За результатами кваліфікаційної експертизи
формулюється обг­рунтований експертний висновок за заявкою і приймається рішен­ня
— про державну реєстрацію сорту і видачу патенту або про від­мову в реєстрації
сорту і видачі патенту. Під час проведення квалі­фікаційної експертизи Державна
служба з охорони прав на сорти рослин і її експертний орган мають право
зажадати від заявника додаткових матеріалів, інформації, документів, зразків,
потрібних для проведення експертизи. У разі позитивного рішення права на сорт
реєструються в Державному реєстрі прав власників сортів рос­лин і Державному
реєстрі сортів рослин України. Прийняте рішен­ня надсилається заявнику.

Державний реєстр сортів рослин запроваджено
згідно з Поло­женням про Державний реєстр сортів рослин, придатних для по­ширення
в Україні, затвердженим наказом Мінагрополітики Укра­їни від 13 грудня 2002 р.
№ 392. Відомості до цього реєстру зано­сять відповідно до Положення про
Державний реєстр прав власни­ків сортів рослин та про видачу патентів України
на сорти рослин, затвердженого наказом Мінагрополітики України від 13
грудня 2002 р. № 390. У місячний строк від дати
реєстрації прав на сорт авторові (авторам) видається свідоцтво про авторство на
сорт, а за­явникові — патент. Патенти на сорти рослин, що не підлягають
державному випробуванню, видаються під відповідальність заявни­ків за
відповідність установленим вимогам. У таких патентах зазна­чається, що вони
мають деклараційний характер.

Строк чинності патенту і засвідчуваного ним
права власності на сорт починається з наступного дня після дати державної реєстрації
права та закінчується в останній день:

а) 35
календарного року, що відлічується від року, наступного за роком державної реєстрації сорту, для
сортів деревних та чагарникових культур та винограду;

б) 30
календарного року, що відлічується від року, наступного за роком державної реєстрації сорту, для всіх
інших сортів.

Після завершення строку чинності патенту і
засвідчуваного ним права власності на сорт, а також його дострокового
припинення чи відмови від нього цей сорт стає суспільним надбанням і його може
вільно вирощувати будь-яка особа.

Автору сорту (селекціонеру) належить право
авторства, яке є особистим немайновим правом і охороняється безстроково. Вини­кає
воно від дати реєстрації сорту і є невідчужуваним. Закон не встановлює
вичерпного переліку особистих немайнових прав авто­ра на сорт рослин. До таких
належать, зокрема, права: перешкод­жати іншим особам привласнювати та
спотворювати авторство; ви­магати не розголошувати авторство та не згадувати
його в публіка­ціях; вимагати зазначати ім’я автора під час використання сорту,
якщо це практично можливо, тощо.

Право на поширення в Україні виникає з дати
внесення сорту до Державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в
Україні. Сорти, не внесені до зазначеного реєстру, забороняється поширювати в
Україні. На підставі п. 2 Прикінцевих положень За­кону “Про охорону прав
на сорти рослин” постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002
р. № 1183 затверджено Пере­лік родів і видів рослин, на сорти яких поширюється
право влас­ника сорту у період до 2006 року. Патенти видаються до 2006 р.
тільки на рослини, що входять до зазначеного Переліку: баклажан, буряк, диня,
жито, кавун, капуста, картопля, кукурудза, морква, огірок, перець, помідор,
просо, пшениця, рис, соняшник, соя то­що. На види рослин, не вміщених до
Переліку, патенти не вида­ються і майнових прав авторства не існує. Щоправда,
це не переш­коджає отримати свідоцтво про авторство на сорт і користуватися
немайновими правами на сорт, який не входить до Переліку.

Поширення в Україні сортів рослин, які не
патентуються згід­но з чинним законодавством, тобто на які не поширюється вик­лючне
право власника, регулюється особливими правилами. Пра­вом на поширення в
Україні сорту, на який немає виключного пра­ва власника, володіє будь-яка особа
за умови підтримування нею господарського обігу сорту згідно з Порядком
поширення в Украї

ні сорту, на який не розповсюджується виключне
право власника, затвердженим наказом Державної служби з охорони прав на сорти
рослин від 12 березня 2003 р. № 3-2/139-43.

Майновим правом власника сорту є його виключне
право на використання власного сорту і на дозвіл чи заборону викорис­тання
сорту іншими особами. Виключне право власника сорту на дозвіл чи заборону
використання сорту полягає в тому, що ніхто без його дозволу не може
здійснювати щодо матеріалу сор­ту такі дії:

а) виробляти
або відтворювати (з метою розмноження);

б) доводити
до кондиції з метою розмноження;

в) пропонувати
до продажу;

г) продавати
або залучати до іншого комерційного обігу;

г) вивозити
за межі митної території України;

д) ввозити
на митну територію України;

є) зберігати для будь-якої із перелічених
цілей.

Ці положення поширюються і на сорт, що є
похідним від сор­ту власника. Виключне право власника на сорт не поширюється на
використання сорту з некомерційною та науковою метою.

Взаємовідносини під час здійснення майнового
права влас­ності на сорт, патент на який належить спільно кільком особам,
визначаються угодою між ними, укладеною в письмовій формі і підписаною
сторонами. У разі відсутності такої угоди кожний співвласник патенту може
реалізувати надане патентом право на свій розсуд, але жоден із них не має права
давати дозвіл на ви­користання сорту та передавати право власності на сорт
іншій особі без згоди на те решти власників прав. Власник сорту може передати
своє майнове право на сорт на підставі договору будь-якій особі, яка стає його
правонаступником, а також заповісти своє майнове право на сорт у спадщину.
Майнове право на сорт, що належить юридичній особі, яка ліквідується, може бути
пере­дане (відчужене) іншій юридичній особі в установленому зако­ном порядку.

Власник сорту (ліцензіар)може видати будь-якій
особі дозвіл (ліцензію) на використання сорту на підставі ліцензійного
договору. За цим договором він передає право на використання сорту іншій
особі (ліцензіату), яка бере на себе зобов’язання вносити ліцензіару обумовлені
договором платежі й виконувати інші дії, передбаче­ні договором про виключну
або невиключну ліцензію. За догово­ром про виключну ліцензію ліцензіар передає
право на викорис­тання сорту ліцензіату в певному обсязі, на визначеній
території і в обумовлений строк, лишаючи за собою право використовувати сорт в
частині, що не передається ліцензіату. При цьому ліцензіар не має права
видавати ліцензії на використання сорту іншій особі на цій самій території в
обсязі наданих ліцензіату прав. За догово­ром про невиключну ліцензію ліцензіар
передає право на викорис­тання сорту ліцензіату, залишаючи за собою право на
використан­ня сорту і надання ліцензій іншим особам.

Впродовж строку чинності патенту власник сорту
має право в установленому порядку подати до Державної служби з охорони прав на
сорти рослин для офіційної публікації заяву про готовність надати дозвіл
будь-якій особі на використання сорту (відкриту лі­цензію). Якщо жодна особа не
заявила власникові сорту про свої наміри щодо використання сорту і не виявила
бажання укласти лі­цензійний договір, він може подати письмове клопотання про
від­кликання своєї заяви.

Ліцензійний договір і договір про передачу
виключного права власника сорту вважаються дійсними, якщо вони укладені в пись­мовій
формі і підписані сторонами. Видача ліцензії на викорис­тання сорту та передача
виключного права власника сорту вважа­ються дійсними для третіх осіб з дати
публікації відомостей про це в офіційному виданні, та підставою для якої є
занесення відповід­них відомостей до Державного реєстру прав власників на сорти
рослин.

Закон передбачає також можливість отримання примусової
лі­цензії. “Гака ліцензія на використання сорту дає право особі, яка
її отримує, вирощувати сорт без дозволу його власника. Видавати примусові
ліцензії на використання сортів можуть Кабінет Мініс­трів України і суд.
Примусова ліцензія може бути тільки невиключною, з визначенням обсягу
використання сорту, строку дії доз­волу, розміру та порядку виплати винагороди
власнику сорту. По­рядок видачі примусової ліцензії на використання сорту
рослин затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 р.
№ 121.

Кабінет Міністрів України може видати на строк
до 4 років примусову ліцензію визначеній ним особі з мотивів надзвичайної
суспільної потреби та за умови воєнного чи надзвичайного стану з виплатою
відповідної компенсації власнику сорту. При цьому Кабінет Міністрів України
може вимагати від власника сорту на­дати на прийнятних фінансових умовах у
розпорядження ліцензіата матеріал для розмноження сорту в обсягах, достатніх
для на­лежного здійснення прав, наданих примусовою ліцензією. Видача Кабінетом
Міністрів України примусової ліцензії може бути ос­каржена до суду.

Якщо після 3 років від дати державної
реєстрації чи від дати, коли використання сорту було припинено, сорт в Україні
не виро­щується або вирощується в незначних обсягах і будь-яка особа
звертається до власника сорту з пропозицією укладання ліцензій­ного договору, а
власник сорту без поважних причин відмовляє, ця особа може звернутися до суду з
позовною заявою про видачу їй примусової ліцензії на даний сорт. Якщо власник
сорту не доведе, що факт невикористання сорту чи відмова у видачі ним ліцензії зу­мовлені
поважними причинами, а особа-позивач доведе, що з фі­нансового і з усякого
іншого боку в змозі компетентно та ефектив­но здійснювати права, надані
ліцензією, примусову ліцензію може бути надано за рішенням суду на строк до 4
років.