36. Епоха Мейдзі підгрунття паназіазізму та японського націонал-соціалізму
Епоха Мейдзі підгрунття паназіазізму та японського
націонал-соціалізму наприкінці ХІХ – початку ХХ ст.
Японія була основним союзником фашистської
коаліції Гітлера у Другій Світовій війні. Починаючи з 1868 року, Японія приступила
до активної модернізації своєї економіки, і відкрила двері для індустріально розвинених
країн Заходу. Після реставрації Мейдзі, що затвердила режим «просвітницького правління»,
країна протягом короткого часу в економічному і військово-промисловому відношенні
перетворилася в найсильнішу державу Південно-Східної Азії і приступила до розширення
своїх геополітичних позицій у регіоні.
Наприкінці XIX – початку XX в. формувався
японський імперіалізм, який виразився в стрімкій економічній та військовій експансії
на Далекому Сході, в Південно-Східній Азії і в так званих Південних морях. Наприкінці
XIX в. у зовнішній політиці Японії, яку історики визначають як вступ її в боротьбу
за імперіалістичний поділ світу (1894-1904 рр..), позначилося два основних напрямки:
– Ліквідація нерівноправних договорів
із західними країнами. У геополітиці це напрям оформився як азіазізм;
– Експансія в зовнішні володіння
Азії, на які поки що не особливо претендували інші держави.
Японія вважає себе безпосередньо
відповідальною за мир і порядок на Далекому Сході, ніяка інша держава не має права
здійснювати експлуататорську політику на Далекому Сході; Японія буде протистояти
будь-яким іноземним діям в Китаї, які вона вважатиме ворожими її власним інтересам.
У японській геополітиці можна виділити
дві пануючі ідеї в той час: перша – «паназіазізм»,
друга – «японське євразійство». Перша
ідея передбачала утворення «Східно-Азіатської Японської Імперії» після війни, друга
– забезпечення панування Японії над всією Євразією.
Розглянута ідея «паназіазізму» знайшла
своє відображення в опублікованій в 1923 році книзі лідера японських націонал-соціалістів Іккі Кіти (1883-1936) «План реконструкції
Японії» (свого роду японський варіант книги Гітлера «Майн Кампф» – «Моя
боротьба»). У цій праці Кіта дає обгрунтування геостратегічного плану перебудови
та подальшого розвитку Японії. Ця книга в роки війни стала Біблією «японських нацистів».
Згідно геополітичному плану Кіти,
після встановлення в країні націонал-соціалістичного режиму, схожого з німецьким,
Японія повинна була разом з нею почати боротьбу за переділ світу. У прийдешній війні
місія Японії трактувалася як «звільнення від імперіалізму народів Південно-Східної
Азії» і створення «Євразійської Японської Імперії» шляхом участі в «справедливому
розділі» світу.
У 1942 році до влади в Японії приходить
екстремістський прем’єр-міністр Тодзіо Хідекі,
який оголосив про свою нову геополітичну концепцію. Відповідно до якої, Японія повинна
була вторгнутися у всі зони впливу Великобританії, США і СРСР у Південно-Східній
Азії і приєднати їх до себе. У 1942-1943 рр.. Хідекі, захопивши країни і території,
розташовані навколо Південних морів, а також частину Китаю, встановив на всій цій
величезній території режим своєї влади.
Друга основна японська геополітична
теорія – концепція євразійства, в Японії розумілася як концепція, спрямована на
створення альтернативи англо-американській атлантичній геополітиці. Засновником
цієї геополітичної теорії був японський політик Коное Фумімаро (1891-1945). Згідно з ним, у внутрішній політиці Японії
мала бути створена «нова структура» – ліквідація всіх політичних партій, реалізація
політики шляхом об’єднання всього політичного управління у складі «Єдиної Імператорської Асоціації». Насправді
цей принцип спирався на гітлерівську ідею «одна нація – один фюрер – одна партія»
і передбачала створення націонал-соціалістського уряду.
Прихильники цієї концепції вважали
за необхідне формування нового геостратегічного блоку держав суші і моря проти існуючого
і майбутнього світового панування США і Великобританії.