Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Історія України (Лекції)


Тема ІІІ. ВИЗВОЛЬНА ВІЙНА ПІД ПРОВОДОМ  Б.ХМЕЛЬНИЦЬКОГО
Українські землі в другій половині  ХVІІ - ХVІІІ ст.

 

1. Політичні події в Гетьманщині на початку ХVIII ст. Гетьман І. Мазепа

2. Ліквідація царизмом гетьманства та козаччини у другій половині ХVIII ст.

3. Правобережна Україна наприкінці ХVII – XVIII ст.

 

1. Політичні події в Гетьманщині на початку ХVIII ст. Гетьман І. Мазепа


Після завершення періоду Руїни ситуація в Україні ще більше загострилася. У 1687 р. російсько-козацьке військо на чолі з В.Голіциним здійснило невдалий похід на Крим. Частина козацької старшини звинуватила гетьмана І.Самойловича у сепаратизмі та нещирості у відносинах до Москви. Його заарештували, без суду і слідства у липні 1684 року та відправили до Тобольська.

Це був період активної зовнішньої політики Росії. Петро І шукав шлях до Європи і покладав великі надії на козацьке військо. Москві потрібна була лояльна людина на посаду гетьмана. В. Голіцин рекомендував генерального осавула Івана Мазепу (1687-1708 рр.). І.Мазепа підписав в 1687 р. з Росією Коломацькі статті, що складалися з 22 пунктів. Постать Мазепи є надзвичайно суперечливою в українській історії. Народився він у березні 1639 р. у с. Мазепинцях на Білоцерківщині у родині місцевого шляхтича. Освіту отримав у Києво-Могилянській колегії та єзуїтській колегії Варшави. Служив у короля Яна Казимира в якості пажа. Протягом 1656-1659 рр. навчався військової справи у Німеччині, Італії, Франції. Займав дипломатичні посади при дворі. Надалі служив у Самойловича генеральним осавулом.

Мазепа був надзвичайно талановитою людиною. „Ніхто-бо не міг краще обробити людину, притягти її до себе. Не осягнувши з першого разу своєї мети, він складав зброї, не кидав обробляти людину, аж доки не зробив її своєю. Мазепа вельми гарно проводив розмову, й любо було його слухати, все одно – з ким і про що не говорив”, - згадував П.Орлик. Гетьман знав 8 мов, був поетом, меценатом. Історики нараховують 12 новозбудованих і майже 20 відреставрованих храмів за кошти гетьмана. За клопотанням Мазепи Києво-Могилянська колегія отримала в 1701 р. від Петра І статус Академії.

За часів його правління Гетьманщина не знала великих потрясінь. Разом з тим, Мазепа був людиною свого часу і захищав інтереси заможної верстви суспільства. Поступово повертається панщина, що викликає незадоволення найбідніших верств суспільства. Свідченням цього є виступ Петрика на Запоріжжі.

Гетьманування Мазепи припадає на період зміцнення самодержавної влади Петра І. Цар використовував козацьке військо під час ведення Північної війни. Росія у серпні 1700 р. уклала Константинопольський мир з Туреччиною і оголосила війну Швеції. У битві під Нарвою прийняли участь 3 тис. полтавських і 4 тис. слобідських козаків. Битва закінчилася поразкою російських військ та козацьких загонів.

У грудні 1700 р. було мобілізовано 14 тис. козаків Ніжинського, Чернігівського, Київського, Полтавського, Миргородського і Прилуцького полків. Служба проходила в надзвичайно тяжких умовах. Війна за чужі інтереси привела до зростання незадоволення українського селянства та значної кількості козацтва. У 1706 р. в Україну були передислоковані царські полки. Розпочався тиск на місцеве населення. Петро І наказав побудувати Києво-Печерську фортецю. Будівництво велося силами козацьких полків. Масові репресії доповнювалися чутками про повну ліквідацію автономії Гетьманщини. Мазепу почали називати „запроданцем”, „вітчимом” України.

В таким умовах І. Мазепа в 1705 р. починає таємне листування зі Станіславом Лещинським. Пізніше до контактів з польським королем і Мазепою приєднався і Карл ХІІ. На початку 1708 р. було підписано тристоронню угоду. Угода опиралася на умови Гадяцького трактату, а шведський король виступав гарантом її дотримання.

Все робилося в умовах втаємничення. Про переговори знало вузьке коло соратників Мазепи. Найближчі „друзі” – генеральний суддя Василь Кочубей та колишній полковник Полтавського полку Іван Іскра прибули до царської резиденції, де і доповіли про наміри  Мазепи зрадити Росію і повернути Україну під владу Польщі. Але донощиків повернули до гетьмана. Військовий суд в липні 1708  р. засудив їх до страти.

Успіхи Карла ХІІ, а саме поразка росіян у Прибалтиці, завоювання Данії і Прусії, полишення влади польського короля Августа ІІ, який був союзником Росії, стали зовнішнім чинником переорієнтації гетьмана. У жовтні 1708 р. шведські війська несподівано вступили на територію Стародубського полку. Україна стає ареною військових дій. Із 10 полків у розпорядженні Мазепи було лише 3. Решта приймала участь у військових діях на території Польщі та Білорусії.

В таких умовах Мазепа рушив назустріч військам Карла ХІІ. У листопаді 1708 р. цар видав маніфест, що „вор Мазепа... забувши страх божий і свою присягу, зрадив царя, аби Малоросійську землю обернути в рабство”.

За наказом царя у листопаді 1708 р. Меншиков зруйнував столицю Гетьманщини Батурин. Жителі міста (від 6 до 15 тис.) були винищені протягом одного дня. Розпочався терор. Проводилася політика „кнута і пряника”. Д.Дорошенко писав: „до справжньої оргії доносів: усе що було найгіршого в українському суспільстві випливло тепер наверх і старалося використати момент, щоб збагатитися або зробити службову кар’єру”.

Маєтки мазепинців були конфісковані і роздані московським генералам. У листопаді у Глухові, зібравши вузьке коло козацької старшини, Гетьманом було проголошено Стародубського полковника І.Скоропадського (уклав з Росією "Решитілівські статті”). Народ не підтримав наміру Мазепи здобути в Україні державну незалежність з допомогою Швеції. Французький посол у Росії доносив у Париж: „Україна залита кров’ю, зруйнована грабунками і виявляє скрізь страшну картину варварства переможців”.

Останнім актом тяжкої драми для Мазепи стала поразка шведів у битві під Полтавою у липні 1709 р. Карл ХІІ з частиною своїх військ, Мазепа та незначне його оточення виїхали у м. Бендери, де отримали притулок. Разом з Мазепою у Бендерах знаходилося близько 4-5 тис. козаків під керівництвом К. Гордієнка. У жовтні 1709 р. гетьман І. Мазепа помер.

У квітні 1710 р. гетьманом було обрано Генерального писаря покійного гетьмана Пилипа Орлика (1673-1742 р.). П. Орлик закінчив Віленський єзуїтський колегіум та Києво-Могилянську академію. Вільно володів крім української, польської та латині – давньогрецькою, болгарською, російською, арабською, німецькою, шведською, церковнослов’янською мовами. Він є автором української Конституції, яка була першою європейською конституцією, що забезпечувала непорушність трьох складових правового суспільства: законодавчої (виборна Генеральна Рада), виконавчої (гетьман і старшина) й судової влади. Гетьман у січні 1710 р. у Бахчисараї підписав угоду з ханом Девлет-Гіреєм та в 1711 та 1713 р. здійснив 2 походи в Україну, які завершилися невдачею.

 

 


2. Ліквідація царизмом гетьманства та козаччини у другій половині ХVIII ст.


Наступ на автономні права України здійснювався різними шляхами. Підписуючи договірні статті з Москвою, українські гетьмани під тиском царських можновладців або переслідуючи власні корисні інтереси, поступово обмежували автономні права України.

На початку ХVIII ст. в Україні почав запроваджуватись губернський адміністративний устрій та створювалися невластиві для України органи управління, де домінуючу роль відігравали росіяни. У 1709 р. в Україну було призначено резидента царського уряду – боярина Ізмайлова, наділеному повноваженнями контролю, проведення слідства та суду.

За наказом Петра І гетьманську столицю було перенесено з Батурина до Глухова. За часів гетьманування І.Скоропадського (1708-1722) більшість посад займають росіяни. В інтересах Росії використовувався як людський, так і матеріальний потенціал України. Так у 1716 р. 10 тис. козаків копали канал між Доном і Волгою, а в 1721 – 12 тис. рили Ладозький канал.

В 1722 р. помер гетьман Скоропадський. Для управління Україною було утворено Першу Малоросійську колегію (1722-1727). Таким чином,  Москва вдалася до відвертого порушення умов „Березневих статей”. В Україні утворилося двовладдя. Діяла козацька Генеральна військова канцелярія і водночас Малоросійська колегія.

Президент Малоросійської колегії С.Вільямінов направив царю „Дванадцять пунктів” про необхідність зміни державного устрою України. Боротьбу за автономію очолив наказний гетьман Павло Полуботок. У червні 1723р. цар викликав Полуботка до Петербургу, кинув його у в’язницю де той і помер. Були збільшені податки, полковники українські замінювалися російськими офіцерами.

Деяке послаблення відбулося після смерті Петра І. У 1727 р. Верховна таємна рада прийняла рішення про відновлення гетьманства. Цар призначив гетьманом України миргородського полковника Д. Апостола (1727-1734). Нове призначення не принесло відновлення автономії, а тільки деяке пом’якшення ситуації, про що свідчать так звані „Рішительні статті” 1728 р., які юридично вже не визнавали Гетьманщину самостійним суб’єктом. Д.Апостолу вдалося провести деякі реформи: проведена ревізія Поземельного фонду, встановлений точний бюджет видатків центральної адміністрації, утворена кодифікаційна комісія.

Після смерті Д. Апостола виборів гетьмана не відбулося. Владні повноваження передавалися „Правлінню Гетьманського уряду” (1734-1750). Правління складалося з 3 росіян і 3 українців. Керував – князь Шаховський. Під час правління імператриці Єлизавети Петрівни (1741-1761) ситуація змінилася на краще. У 1744 р. імператриця здійснила візит на батьківщину свого чоловіка Олексія Розумовського. У Глухові козацька старшина звернулася з проханням відновити гетьманство. Вибір імператрицею було зроблено на користь брата Олексія – Кирила Розумовського. Останньому гетьману тоді було 16 років. За нього територія України звільнялася від армійських постоїв. Мешканцям дозволено вести вільну торгівлю збіжжям; поновлено Київську метрополію. Розумовський повертає у Батурин столицю Гетьманщини. Відроджується шляхетський стан, Литовські статути були покладені в основу судочинства, реформа якого проводилася протягом 1760-1763 р. Гетьман скасував внутрішні мита та домагався дозволу на вільну торгівлю українських купців за межами Російської імперії. Велику увагу він приділяв розвитку освіти. У 1760р. було розроблено проект заснування Батуринського університету.

Ці наміри не входили в плани нової імператриці Катерини ІІ. У лютому 1764 року вона змусила К. Розумовського підписати „добровільне” зречення гетьманства. Імператриця віддала наказ: „Мала Росія, Ліфляндія і  Фінляндія суть провінції, які правляться дарованими їм привілеями. Порушувати ці привілеї зразу було б непристойно, але й не можна вважати ці провінції чужими й поводитись з ними, як із чужими землями, це була б дурниця. Ці провінції треба зручними способами привести до того, аби вони обрусіли й перестали дивитись як вовки з лісу... Коли в Малоросії не буде гетьмана, то треба намагатися, щоб і назва гетьманів щезла...”

У жовтні 1764 р. Генеральна військова канцелярія була замінена Другою Малоросійською колегією, яку очолив генерал-фельдмаршал, граф  Рум’янцев. Розпочалася уніфікація губернського правління, Гетьманщину розділили на три намісництва: Київське, Чернігівське і Новгород-Сіверське, ліквідувавши її полковий устрій (1781 р.). В 1783 р. козацькі війська були перетворені на полки російської кінноти. У тому ж році українське селянство було остаточно закріпачено. Судова система була наближена до загальноросійської. Водночас українська старшина в 1785 р. була зрівняна в правах з російським дворянством. Отже, автономна держава Гетьманщина остаточно була ліквідована царизмом.

Руйнація Гетьманщини нанесла великий удар по формуванню національної самосвідомості українців. Єдиним острівцем залишалася Запорізька Січ. Наступ на запорожців розпочався ще за часів Петра І. Так, у 1709 р. була зруйнована Чортомлицька січ за те, що частина запорожців, на чолі з кошовим отаманом К.Гордієнко, підтримала виступ Мазепи. Запорожці у 1712 р. заснували Олешківську січ на території Кримського ханства. Серед січовиків не було єдності. Значна їх кількість орієнтувалися на Росію. У 1733 р. запорожці отримали жалувану грамоту від імператриці Анни Іоанівни і через рік заклали Нову Січ. Але існування Січі постійно дратувала царизм, але він змушений був терпіти, адже козаки були вартовими південних кордонів імперії. Під час російсько-турецької війни 1768-1774 р. Запорізьке Військо надало допомогу російській армії. В операціях брало участь 11 тис. козаків. Про те, що вони воювали гідно, свідчать 17 золотих медалей на Андріївській стрічці, наданих Катериною ІІ гетьману Калнишевському та старшинам.

Закінчивши війну укладенням Кучук-Кайнарджинського миру, Росія вже не потребувала військової підтримки з боку Запоріжжя. Використовуючи новий розклад сил у ніч на 17 червня 1775 р. 100 тисячна армія вступила в Запоріжжя. Кошовий отаман Петро Калнишевський вступив у переговори з генерал-поручником Петром Текелєм. Генерал зачитав маніфест імператриці, де запорожці звинувачувались у тому, що заволоділи багатьма землями для влаштування на них «собственного хлебопашества, в чем довольно уже и преуспели… задумали составить из себя посреди Отечества область совершенно независимую под собственным своим неистовым управлением».

В результаті останнього кошового отамана запорожців - П. Калнишевського було заарештовано і відправлено на Соловки, де 31 жовтня 1803 р. він і помер у віці 113 р. Так було покінчено з українським державотворенням в Гетьманщині та Запорізькій Січі.

 

 


3. Правобережна Україна наприкінці ХVII – XVIII ст.


У 1667 р. Росія та Польща підписали Андрусівське перемир’я, яке юридично закріпило існування двох України – Лівобережної та Правобережної. У 1686 р. між ними було підписано „Вічний мир”, який залишав Правобережну Україну за Польщею. У 1699 р. польський сейм ухвалив рішення знищити правобережний козацький устрій.

Проти такої політики виступив Фастівський полковник С. Палій, який розпочав боротьбу за визволення Правобережної України. Було звільнено Поділля, Волинь, Полісся. Полковник звертався за допомогою до Москви. Складність полягала і у тому, що Київщина, частина Волині та Поділля знаходилися під владою лівобережного гетьмана І. Мазепи.

У 1704 р. за наказом Мазепи С. Палія було заарештовано і вислано до Тобольська. Правовий статус Правобережної України було визначено системою міжнародних договорів 1711-1714 рр. Півстолітня боротьба Речі Посполитої, Московської держави, Османської імперії, Кримського ханства та Гетьманщини за Правобережну Україну завершилася на користь Речі Посполитої.

За Польською державою було закріплено Галичину, Західне Поділля, Волинь, більшу частину Київщини, Східне Поділля та Брацлавщина. Українська шляхта поступово полонізувалася. Значний вплив мала уніатська церква. Бунтівничий дух зберігався лише серед українського селянства та рядового козацтва. Розпочалися заворушення.

Перше велике гайдамацьке повстання відбулося в 1734 р. Приводом був вступ російських військ на Правобережну Україну. Повстання охопило Брацлавщину, Поділля. Керували ним Верлан, М. Грива, С. Чалий та ін. У 1736 р. загони повстанців були розгромлені. У 1750 р. відбувається так зване Велике гайдамацьке повстання. Гайдамаки оволоділи Ржищевом, Чигирином, а протягом літа-осені 1750 р. захопили Умань, Фастів, Вінницю. Спільними силами Польща та Росія придушили повстання.

Найвищий щабель гайдамацького руху це – Коліївщина 1768 р. Керівником повстання був М.Залізняк. У травні 1768 р. його загін вступив в урочище Холодний Яр. Гайдамацький рух набрав масового характеру. Найбільшого успіху повстанці домоглися під Уманню, де до повсталих приєднався загін І.Гонти. Основна мета: ліквідація панівної верстви суспільства, великої земельної власності та церковної унії. Брак політичної культури, віра в „доброго царя”, складність геополітичної ситуації призвели до поразки. Коліївщина була потоплена в крові.

У 1772 р. Прусія, Австрія та Росія здійснили перший поділ Польщі. До Австрії відійшла Галичина. Ці акції полегшували експансію Росії на Правобережну Україну, населення якої було пригнічено політикою та діями Речі Посполитої. Особливо це проявлялося в духовній та освітній сфері.

У 1792 р. Правобережна Україна та частина Волині були зайняті російськими військами. У січні 1793 р. Росія і Прусія підписали конвенцію про другий поділ Польщі. До Російської імперії відійшла Правобережна Україна.

В 1795 р. підписано угоду про третій поділ Польщі. Згідно з нею до Росії відійшла Західна Волинь. В результаті Річ Посполита припинила своє існування. Землі ж України опинилися у складі двох імперій – російської та австрійської. 


Категорія: Історія України (Лекції)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter