Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Історія держави та права України (Лекції)


4. Відновлення української національної держави в ході Визвольної війни під проводом Б.Хмельницького


Національно-визвольна війна українського народу середини ХVІІ ст. під проводом Б.Хмельницького знаменувала подальший крок у напрямі власного державотворення. Причини національно-визвольної війни:

а) посилення економічного гніту як сільського, так і міського населення;

б) наступ на „права та вольності” українського козацтва, заборона на отримання таких прав значній частині покозачених селян і міщан;

в) незахищеність української шляхти від сваволі польських поневолювачів;

г) переслідування православного духівництва та національно-релігійні утиски інших верств населення.

Провідною метою революційних прагнень українського народу стала ідея створення незалежної соборної держави, в основі якої б лежав суверенітет українського православного населення, з одного боку, та ліквідація застарілої моделі соціально-економічних відносин – з іншого. У збройній боротьбі з польською владою активну участь узяли всі прошарки українського народу, крім незначної частини українських світських і духовних феодалів.

Початком національної революції вважається прибуття Б.Хмельницького в січні 1648р. на Запорозьку Січ і його обрання на козацькій раді кошовим отаманом. Саме тут Б.Хмельницьким було проголошено курс на загальне збройне повстання проти Речі Посполитої. Водночас боротися з Польщею лише своїми силами Україна не могла, слід було шукати союзника, ним став кримський хан Іслам-ГірейІІІ.

У травні 1648р. у боях під Жовтими Водами і Корсунем Б.Хмельницький ущент розгромив наступальні польські сили. До кінця червня 1648р. повстанці звільнили від польських магнатів і шляхти всю Лівобережну Україну. У вересні під Пилявцями відбувся черговий бій з польсько-шляхетськими військами, який завершився перемогою Б.Хмельницького. Супротивник зазнав нищівної поразки. До кінця 1648р. на милість гетьмана здалися Львів і Замостя.

Подальша війна між польською армією та козацьким військом розгорнулася влітку 1649р. У серпні цього року супротивні сторони зіткнулися на околиці м.Зборова. У розпал битви кримський хан перейшов на бік польського короля, вирішивши в такий спосіб результат Зборівської кампанії не на користь козацького війська. У зв’язку з цим 18серпня 1649р. між Б.Хмельницьким і польським королем було підписано Зборівській договір. Згідно з цим мирним договором зберігалися вольності Війська Запорозького. Козацький реєстр збільшувався до 40тис. осіб на чолі з гетьманом Б.Хмельницьким. Під управління гетьманської адміністрації переходили Київське, Чернігівське та Брацлавське воєводства; цю територію мали залишити польські війська. Усі посади могли займати тільки українські шляхтичі православної віри. Київському митрополитові надавалося місце в польському сенаті. Шляхта одержала право повернутися до маєтків. Селяни та міщани були змушені виконувати повинності. Вирішення питання про ліквідацію уніатської церкви в Україні покладалося на польський сейм. Проголошувалася загальна амністія всім учасникам козацького повстання. У січні 1650р. польський сейм формально затвердив умови цього мирного договору.

Умови перемир’я не задовольнили жодну з воюючих сторін, що й спричинило розгортання подальших бойових дій. Вирішальна битва відбулася 28 – 30червня 1651р. під Берестечком. Б.Хмельницький був усунутий його союзниками – татарами від керівництва українською військовою дружиною саме в той момент, коли прибув до ставки Іслам-ГіреяІІІ. Військо, позбавлене керівника, втратило боєздатність. Залишивши приблизно 50тис. осіб на полі бою та в околицях Берестечка, рештки козаків вирвалися з оточення.

Перемога під Берестечком дозволила військам Речі Посполитої перейти в наступ і до початку вересня 1651р. окупувати північні, центральні й західні райони козацької України. Лише під Білою Церквою Б.Хмельницький зміг зупинити просування супротивника та змусити польського гетьмана М.Потоцького піти на переговори, що завершилися 28вересня 1651р. підписанням невигідного для України Білоцерківського договору. Відповідно до умов цієї угоди кількість реєстрового козацтва скоротилася наполовину – до 20тис. осіб. Юрисдикція козацької адміністрації звужувалася і поширювалася лише на територію Київського воєводства. На цих землях заборонялося дислокуватися польським військам. Козаки, які не потрапили до реєстру, мали повернутись у підданство шляхти. Гетьман підпорядковувався польському королю та позбавлявся права зносин з урядами зарубіжних країн. Виборність гетьмана скасовувалася. Оголошувалася амністія повстанцям з української шляхти, поновлювалися права православної церкви.

Подальшими етапами національно-визвольної війни стали бої української армії з польсько-шляхетськими військами під Батогом і Жванцем. У червні 1652р. під Батогом поляки зазнали нищівної поразки. Однак цей успіх військ Б.Хмельницького був тимчасовим. Уже в наступній, „жванецькій”, воєнній операції його армія зазнала розгрому. Кримський хан знову відійшов від союзницьких зобов’язань. У такій ситуації гетьман Б.Хмельницький змушений був шукати нового союзника, його він знайшов у особі московського царя.

Так, 1жовтня 1653р. Земський Собор у Москві прийняв рішення розірвати мирний договір з Польщею та прийняти гетьмана Б.Хмельницького і все Військо Запорозьке з містами їх і землями під високу царську руку. На переговорах з царськими представниками у січні 1654р. у м.Переяславі було домовлено, що остаточний текст договору має бути затверджений у Москві. З цією метою туди прибула козацька делегація на чолі з генеральним суддею С.Зарудним і переяславським полковником П.Тетерею. У березні 1654р. було укладено договір, що отримав назву Березневих статей Б.Хмельницького. До складу цих статей увійшли: „Просительні статті” з 23пунктів і царські укази до них, „Статті Богдана Хмельницького” з 11пунктів і царські укази до них, царські жалувані грамоти про вольності Запорізького війська, про права православної шляхти. Оригінали цих документів не збереглися. Основний зміст Березневих статей зводився до того, що царський уряд зберігав права і привілеї Війська Запорозького, українських козаків, шляхти, міщанства. Також йшлося про 60-тисячний козацький реєстр, плату старшині та козакам, збереження місцевої адміністрації та збирання нею спеціального податку для царської скарбниці, право обрання гетьмана й надання йому на утримання Чигиринського староства. Передбачалося право зносин з урядами зарубіжних країн, невтручання царських воєвод та інших урядовців у внутрішні справи України, залишення селян у феодальній залежності, збереження прав київського митрополита, направлення царського війська проти польської армії під Смоленськ, утримання московських гарнізонів на кордонах України з Польщею, оборону України від нападів татар і матеріальне забезпечення козацької залоги у фортеці Кодак. При цьому гетьманові заборонялося вступати в контакти з урядами Туреччини та Польщі. Про всі зовнішньополітичні дії під час прийняття іноземних посольств гетьман повинен повідомляти Москву.

Спочатку обидві сторони не тільки не порушували умов договору, а й допомагали одна одній. Так, одразу після його укладення об’єднані українсько-московські підрозділи рушили до Білорусії, де відвоювали в поляків значну частину території. У 1655р. Б.Хмельницький спільно з московськими військами вступив у Галичину, завдавши під Львовом поразки польсько-шляхетським загонам. У цій безнадійній ситуації Польщу врятувала дипломатія. До Москви було надіслано пропозицію про перемир’я, а цареві запропонували польську корону після смерті бездітного Яна Казимира. 24жовтня 1656р. у м.Вільно між Росією та Польщею було підписано сепаратне перемир’я. Українська делегація на переговори не була допущена. Віленський мир викликав обурення Б.Хмельницького та козацької старшини, але він розв’язав їм руки. Військовий союз України з Москвою проти Польщі втратив силу і гетьман змушений був шукати нових союзників. Ними стали Швеція, Бранденбург, Семиграддя, Молдова, Волощина та Литва. Союзники планували розділити Польщу між собою, але ці плани не були реалізовані. 27липня 1657р. Б.Хмельницький помер, не завершивши розпочатої справи.

Зі смертю гетьмана розгорілася боротьба за владу. Розпочався найдраматичніший період в історії Української гетьманської держави під назвою „Руїна”. Вона принесла жахливе спустошення українських земель, жорстоку громадянську війну з численними жертвами, безцеремонне втручання у внутрішні справи сусідніх країн, насамперед, Московської держави.


Категорія: Історія держави та права України (Лекції)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter