Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Логіка (Лекції)


ТЕМА 1. Предмет і значення традиційної логіки. Мова логіки


1. Предмет і значення логіки. Історія логіки

2. Єдність чуттєвого пізнання й абстрактного мислення

3. Мислення й мова

4. Логічна форма. Основні форми та логічна семантика

 


Предмет і значення логіки. Історія логіки


Слово "логіка” походить від грецького "логос” – "думка”, "слово”, "розум”, "закономірність”. Логіка – це наука про закони правильного мислення. А всі ми – правильно або іноді неправильно – але завжди мислимо. Як говорив Декарт: "Я мислю, отже, існую”. Щоб зрозуміти роль мислення в нашому житті, достатньо подивитись на Сонце. Воно обертається навколо Землі. Начебто очевидно. Насправді ж усе навпаки – Земля обертається навколо Сонця. Але це можна зрозуміти лише за допомогою мислення, тобто у своїх розрахунках треба підпорядковуватися не очам, а розуму. Саме силою мислення, немов силою чародійства, викликані до життя численні науки, що продовжують множитися й давати все більш вагомі плоди; найскладніші технічні пристрої, які полегшують нашу працю; різноманітні мистецтва, що полонять нас, надихають і прикрашають наше життя; нарешті, людська думка піднялася до вершин осмислення проблем буття людини, сенсу її життя, що знайшло відображення у численних філософських ученнях, які вчать нас бути краще, відповідати високому званню людини. І все це – завдяки здібності людини мислити.

У цьому ряді витворів людської думки логіка стоїть немовби осторонь. І насамперед тому, що в ній мислення вперше зробило предметом дослідження саме себе. У логіці воно ніби дивиться у дзеркало і вивчає власний світ.

Але саме тому, що логіка досліджує мислення, вона нерозривно повязана з усім, що досяжне для нього і є його проявом.

Можна, власне кажучи, прожити життя і без логіки, як, втім, і багато без чого іншого. Саме знання логіки не утворює здібності мислити – вона дана нам самою природою, але значно розвиває її. Логік Дж. Ст. Мілль ще у 1856 р. писав: "Логіка – це великий гонитель темного і заплутаного мислення, вона розвіює туман, що приховує від нас наше невігластво”. Від цього виграє і наша мова, яка стає простою, ясною і переконливою. Не випадково головним і домінуючим завданням логіки було й залишається дослідження "переконуючої сили промов”, як говорив засновник цієї науки, давньогрецький філософ і логік Арістотель.

Сила логіки – це не сила науки про мислення. Це сила самого мислення, самої здібності людини логічно мислити. Але завдяки знанню логіки як науки природна сила розуму значно посилюється. Отже, тому, хто хоче годуватися за рахунок свого розуму, слід вчиняти так само, як співакові або музикантові – постійно удосконалювати свою майстерність.

Чому ж в одних випадках мислення виявляється правильним, а в інших – ні? Візьмемо, наприклад, таке міркування:

Усі студенти нашої групи – економісти.

Петров – студент нашої групи

__________________________________

Отже, Петров – економіст.

Це міркування побудоване правильно за принципом матрьошки: якщо середнє входить до більшого, а маленьке – до середнього, значить, маленьке входить до більшого. Або інше:

Всі студенти нашої групи – економісти.

Петров – економіст.

__________________________________

Отже, Петров – студент нашої групи.

Те, що це міркування неправильне, зрозуміло зі здорового глузду – хіба мало у світі інших економістів? Але іноді пастку в міркуванні буває знайти складніше, наприклад:

Будь-який договір купівлі-продажу повязаний з переходом права власності.

Заповіт не є договором купівлі-продажу.

____________________________________________

Заповіт не повязаний з переходом права власності.

Щоб зрозуміти, чому це міркування неправильне, треба зрозуміти, що не лише договори купівлі-продажу пов’язані з переходом власності, а й інші також.

Усі ці способи визначення правильності міркувань основані на інтуїтивному, неусвідомлюваному застосуванні правил логічного мислення. Ми намагаємось установити правильність, виходячи зі змісту кожного міркування. Логіка як наука пропонує йти іншим шляхом – вона досліджує правильність мислення на основі вивчення структури думок. Мислення, як відомо, є засобом пізнання людиною навколишнього світу. Питання ж пізнання дійсності, у свою чергу, належать до найважливіших питань філософії. Тому логіка є філософською наукою.

До речі, цього висновку ми також дійшли за допомогою логіки, що ще раз підтверджує, що без логіки ми не можемо ступити ні кроку. А тепер – наукове визначення логіки.

Логіка – це філософська наука про форми, у яких протікає людське мислення, і про закони, котрим воно підпорядковується.

Поговоримо трохи про історію логіки. Оскільки той факт, що вона мислить, людина усвідомила дуже давно і захотіла зрозуміти, як це може їй допомогти в житті, то логіка відокремилась від філософії в самостійну науку дуже рано. Людина усвідомила, що завдяки мисленню у неї зявилась здатність відволікатися від конкретного в речах і явищах, бачити загальне у зовнішньо несхожих,здавалося б, предметах. Наприклад, якщо ми візьмемо оцей стілець, яку-небудь плетену табуретку і такий самий стіл до неї, то, на перший погляд здається, що між табуреткою і столом більше спільного – це плетені меблі. Але більш істотними ознаками цих предметів усе таки є функціональні, тобто повязані з тим, для чого вони призначені. Оскільки і стілець, і табуретка призначені для сидіння, то за цією більш істотною ознакою ми обєднуємо їх в один клас один з одним, а не зі столом.

Усе це стало можливим лише завдяки розвитку у людини абстрактного мислення. Поступово набуваючи здатність абстрагуватися від усіх предметів і явищ, людина змогла абстрагуватися й від самого мислення, тобто зробити предметом осмислення його закони та правила. Це і стало основою для формування логіки як науки. Її засновником вважається Арістотель. Логіка, яку він розробив, називається дедуктивною. Дедукція – це виведення часткового із загального. Усі ми памятаємо дедуктивний метод Шерлока Холмса, якому вдавалося дізнаватися про людей неправдоподібно конкретні подробиці. Але в основу його логіки завжди були покладені бездоганні засновки, у яких жодну деталь не було упущено, і тільки тому він міг приходити до таких результатів.

У ХVІ ст. англійський філософ Ф. Бекон доповнив дедуктивну логіку індуктивною, де, навпаки, виводиться загальне із часткових деталей, з емпіричного досвіду. У ХІХ ст. Дж. Ст. Мілль, також англієць, систематизував індуктивну логіку. Цим було довершено логіку, основану Арістотелем, що називається формальною (наука про форми мислення). Здавалося, що в логіці вже нічого більше вивчати.

Але в тому самому ХІХ ст. у логіці почали широко застосовуватися розроблені в математиці методи обчислення. Особлива заслуга в цьому належить німецькому вченому Г. Фреге. Пізніше це отримало назву математичної, або символічно, логіки.

Але починати вивчати логіку треба з простого.

 

 


Єдність чуттєвого пізнання й абстрактного мислення


Ми вже переконалися, що існують дві форми пізнання людиною дійсності – чуттєве пізнання і абстрактне мислення (ясновидіння, телепатію та інші паранормальні явища ми зараз до уваги брати не будемо). Ми також переконалися, що лише за допомогою мислення можна обєктивно пізнати дійсність. Але для того, щоб зробити цю дійсність обєктом логічного осмислення, необхідно дістати хоча б якусь інформацію про неї. Зробити це ми можемо виключно за допомогою наших пяти органів чуття. Тобто для того, щоб робити висновки про те, Сонце обертається навколо Землі або ж Земля навколо Сонця, ми повинні спочатку це Сонце побачити.

Отже, пізнання починається з відображення навколишнього світу органами чуття, які дають нам безпосередню інформацію про дійсність і є джерелом усіх наших знань. Це безпосереднє відображення світу. Мислення ж є відображенням опосередкованим. Світ проникає до свідомості людини через відчуття. Мислення – переробка цього чуттєвого матеріалу. Мислення ще можна назвати відображенням узагальненим. Воно відволікається, абстрагується від зовнішніх понять, даних про предмет або явище чуттєвим пізнанням, і бере у них загальне, істотне. Наприклад, стосовно поняття "людина”, вага, колір і т. ін. – це чуттєві поняття, неістотні ознаки. Мислення ж знаходить зв’язок між людьми – мова, здібність мислити.

Було б, однак, неправильно розглядати абстрактне мислення відірвано від чуттєвого пізнання. Насправді вони перебувають у нерозривній єдності. Чуттєве пізнання вже містить у собі певні зародки узагальнення. Скажімо, ми говоримо: пахне трояндою. З одного боку, це відчуття. З іншого – ми класифікуємо цей запах як запах троянди, якої тут немає, що й становить передумову переходу до абстрактного мислення. Останнє ж, якою б значною не була його роль, спирається лише на чуттєве пізнання. Якщо воно грунтується не на чуттєвому пізнанні, а на тому, чого немає насправді, то це вже клінічний випадок маячні.

Звідси ми можемо зробити висновок, що повноцінний процес пізнання включає як чуттєве пізнання, так і абстрактне мислення.

Особливе місце в пізнанні займає практика. Тому і ми не повинні випускати з уваги мету, для досягнення якої ми все це розглядаємо, тобто розкриття структури мислення. Але як структуру, так і зміст мислення ми можемо виразити тільки через слова, через мову. Тому перейдемо до наступного питання нашої лекції.

 

 


Мислення й мова


Отже, мислення нерозривно повязане з мовою. Мислення без мови неможливе, вони виникають і розвиваються одночасно. Абстрактне мислення – це мовне, словесне мислення. Мова, згідно з К. Марксом – це безпосередня дійсність думки. Поза мисленням немає мови, як і навпаки – поза мовою немає мислення. Вони перебувають в органічній єдності.

Призначення мови полягає в тому, що вона є засобом набуття і закріплення знань, їх збереження та передачі іншим людям. І саме мова як звукова матеріальна оболонка думки дає можливість для спеціального аналізу мислення логікою.

Єдність мислення та мови не виключає, однак, істотних відмінностей між ними. Мислення має загальнолюдський характер, його закони незалежні від мови. Мов же на Землі – близько 8 тисяч, і кожна з них має свою структуру побудови, свою граматику. Наприклад, за природою однієї з найдавніших мов світу, баскської, простісінький вислів "я прошу тебе” буде: "у проханні ти маєшся мною”; "я побачу це” – "побачення заради це маю я”. Незважаючи на такі відмінності, єдність мислення зумовлює певну єдність у структурі всіх мов. Логіка якраз і вивчає цю структуру мислення, що виражається через мову. Якими методами вона це робить? Для з’ясування цього розкриємо зміст понять природних та штучних мов.

Природні, або національні, мови – такі, що історично склалися в суспільстві звукові (мова), а потім і графічні (письмо) інформаційні знакові системи.

Природні мови відрізняються багатими виразовими можливостями й універсальними можливостями охоплення найрізноманітніших сфер життя.

Штучні мови – допоміжні знакові системи, які спеціально створюють на базі природних мов для точної та економної передачі наукової й іншої інформації. Вони конструюються не власними засобами, а за допомогою іншої, як правило, природної або створеної раніше штучної мови. Мова, що виступає засобом створення або вивчення іншої мови, називається метамовою, а друга – мовою-обєктом. Метамова при цьому повинна мати багатші порівняно з мовою-обєктом виразові можливості.

Штучні мови широко використовуються в сучасній науці і техніці: хімії, математиці, теоретичній фізиці, обчислювальній техніці та кібернетиці тощо. Нас же, природно, цікавить їх застосування в логіці. І тут можна виділити дві такі мови. Одна з них, яку ми зараз поки розглядати не будемо, називається мовою логіки висловлювань. Вона аналізує судження з погляду істинності логічних зв’язків, відволікаючись від внутрішньої структури судження.

Але нас поки що цікавить не абсолютна істинність того чи іншого висловлювання, а внутрішня логічність його структури. Для цього використовується інша мова логіки, яка називається мовою логіки предикатів.

Ця мова застосовується для того, щоб абстрагуватися від смислу сказаного й зосередитися тільки на логічній структурі. Використовуючи лише природну мову, це зробити досить важко, люди, як правило, не можуть абстрагуватися від смислу висловлювань, використовуваних ними в процесах мислення або спілкування з іншими людьми. Тому з цією метою в логіці створюються штучні мови, що називаються формалізованими, зокрема мова логіки предикатів.

Формалізовані мови – спеціально створені мови, де вислови природної мови замінюються на спеціальні символи, за якими закріплюється певне значення.

Що ж конкретно і на які символи замінюється у формалізованих мовах? У нашій природній мові можна виділити логічні та нелогічні терміни. Логічні терміни зазвичай висловлюють за допомогою таких слів і словосполучень: "будь-який”, "деякий”, "є”, "невірно, що…”, "якщо.., тоді…”, "…та…”, "…або…” тощо. Вони й визначають структуру мови.

У нелогічних же термінах фіксується вся інформація, яка передається у висловлюванні.

Структура висловлювання безпосередньо повязана з поняттям логічної форми, що згадується у визначенні логіки як науки. Тому зараз перейдемо до останнього питання цієї лекції.

 

 


Логічна форма. Основні форми та логічна семантика


Наше мислення має певні форми.

Логічна форма мислення – це його структура, що виявляється в результаті абстрагування від значень нелогічних термінів.

Логічних форм усього декілька, основних же взагалі лише три – поняття, судження й умовивід. Кожну з них далі розглянемо докладніше, а поки що зупинимося на них стисло, щоб простежити, як вони формалізуються за допомогою мови логіки предикатів.

Коли ми розглядали зв’язок чуттєвого пізнання й абстрактного мислення, ви могли звернути увагу, що різні предмети та явища відображуються мисленням людини однаково – як певний зв’язок їх істотних ознак. Предмети і явища при цьому можуть бути найрізноманітнішими. Наприклад. "юридичний закон” - це нормативний акт вищого органу державної влади, який має вищу юридичну силу, а "наклеп” – свідоме поширення хибних, таких, що ганьблять іншу особу, вигадок. Але ці різні явища мисляться одним і тим самим способом – як певна сукупність їх загальних істотних властивостей або ознак. Таким чином, окремі предмети або їх сукупності відображуються мисленням людини в поняттях, різних за своїм змістом.

У природній мові поняття виражаються одним словом або словосполученням. Поняттями позначаються нелогічні терміни. У мові логіки предикатів нелогічним термінам відповідають імена.

Ім’я – такий, що має певний сенс, мовний вислів у вигляді окремого слова або словосполучення, який позначає або іменує певний позамовний об’єкт (тобто такий, що існує сам по собі, незалежно від того, назвали ми його як-небудь чи ні; на відміну від об’єктів, які існують незалежно від імен, імена, не будучи прив’язаними до конкретних об’єктів, перетворюються на беззмістовний набір звуків).

Поняття можуть виражати як предмети, так і їх ознаки. Відповідно до цього в мові логіки предикатів виділяють такі види імен, замість яких ми підставляємо символи:

1) a, b, c – символи для одиничних імен предметів, що позначають один-єдиний об’єкт. Зазвичай представлені в мові власним ім’ям (будь-хто з нас) або даються описово (шосте за населенням місто України). Одиничні імена ще називаються логічними постійними, або константами.

2) х, у, z – символи загальних імен предметів, які приймають значення в межах тієї чи іншої предметної області. Їх також називають логічними змінними.

Усі імена предметів у реченні є підметом.

3) Р, Q, R – символи ознак предметів, тобто якостей, властивостей і відношень, що називаються предикаторами. Предикатори в реченні є присудком.

Як ми бачимо, поняття – найпростіша логічна форма, найелементарніша "цеглина” логічної структури.

Наступна логічна форма – судження. У формі суджень виражається зв’язок між предметами та їх ознаками. А оскільки й ті, й інші виражаються поняттями, у судженнях здійснюється зв’язок між ними, який буває стверджувальним і заперечним. Наприклад, у судженні "Бухгалтер здійснює облік” зв’язок між бухгалтером та здійсненням обліку стверджується. А в судженні "Україна не член НАТО” зв’язок між Україною й членством у НАТО заперечується. Позначивши поняття, що входять до судження, прийнятими в логіці символами S (суб’єкт) – підмет, Р (предикат) – присудок, і рисочка (–) – зв’язок між ними, отримаємо схему, загальну для суджень цього типу: S – Р.

Однак структуру суджень становлять не лише поняття, з яких вони складаються, а й логічні терміни. Наприклад, коли ми говоримо "Бухгалтер здійснює облік”, то маємо на увазі "усі бухгалтери”, а коли говоримо "Економісти працюють у податкових інспекціях”, то маємо на увазі "деякі економісти”. Структури цих суджень відрізняються кількісними характеристиками понять, які входять до них. Символи для кількісної характеристики суджень у мові логіки предикатів називаються кванторами. Їх усього два.

 

 – квантор загальності, символізує такі вислови: "всі”, "кожен”, "будь-який”, "завжди” тощо. 

 – квантор існування, символізує такі вислови: "деякий”, "іноді”, "буває”, "трапляється”, "існує” тощо.

Таким чином, структура двох згаданих суджень відрізняється лише кванторами. Структура судження про звинувачуваного в мові логіки предикатів має такий запис:

а судження про свідків – такий:

У першому судженні береться вся область значень змінної х, у другому – тільки її частина. І, звичайно, структуру судження утворює також характер зв’язку між суб’єктом і предикатом – стверджувальний або заперечний. Для позначення заперечного зв’язку використовується символ позначения заперечення, що являє собою один із логічних сполучників:. Цей значок ставиться перед предикатом. Судження про членство України в НАТО записується так:

ТЕМА 1. Предмет і значення традиційної логіки. Мова логіки

І, нарешті, розглядаючи умовивід, за допомогою якого з одного або кількох суджень виводиться нове судження, можна встановити, що в умовиводах одного виду висновок отримують одним і тим самим способом. Наприклад, із суджень "Свідок не повинен давати хибних свідчень” і "Сидоров – свідок” з необхідністю випливає нове судження: "Сидоров не повинен давати хибних свідчень”. Висновок робимо тому, що судження, з яких виводиться умовивід, пов’язані спільним терміном "свідок”. Зобразимо структуру цього умовиводу:

Це структура одного з видів правильних умовиводів. Тому вона буде правильною за будь-якого змісту. Наприклад:

Жоден кит не дихає зябрами.

Усі кашалоти – кити.

_____________________________

Жоден кашалот не дихає зябрами.

І тут та сама структура. Різниця лише в тому, що "кашалоти” – не власне, а загальне ім’я:

"х ?Р (х)

"у х (у)

___________

"у ?Р (у)

Але для структури умовиводів це не відіграє ролі, оскільки і в одному, і в іншому випадку області значень імен "Сидоров” і "кашалоти” взяті в повному обсязі. Головне, що визначає структуру цього виду умовиводів – це місцезнаходження сполучного терміна. Докладніше ми розглянемо це в темі «Умовиводи», де структура буде позначатися дещо інакше. Поки ж ви отримали загальне уявлення.

 

Рекомендована література:

1. Берков В.Ф. Логика. - Минск, 2002.

2. Гетманова А.Д. Учебник по логике. - М., 2002.

3. Горский Д.П., Ивин А.А., Никифоров А.Л. Краткий словарь по логике. - М., 1991.

4. Ерышев А.А., Лукашевич Н.П., Сластенко Е.Ф. Логика. - Киев, МАУП, 2000.

5. Ивлев Ю.В. Логика. - М.: "Наука”, 2002.

6. Кириллов В.И., Старченко А.А. Логика: Учебник для юридических вузов. - М.,1995.

7. Кэррол Л. Логическая игра. - М.: Наука, 1991.

8. Светлов В.А. Практическая логика. - М., 1997.

9. Смирнова Е.Д. Основы логической семантики. - М., 1989.

10.Хоменко І.В Логіка для юристів. - К., 2001.


Категорія: Логіка (Лекції)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter