Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Паритетна демократія (Шпаргалки)


Основні теорії та моделі демократії


Теорії демократії:

Пролетарська (соціалістична) теорія демократії

Ґрунтувалася на марксистському класовому підході.

Вона виникла в XIX ст. як антитеза буржуазній (ліберальній) демократії, яка на перший план висувала громадянську свободу, тобто повну незалежність особистого життя індивіда від політичної влади, від держави, покликаної лише гарантувати, забезпечувати свободу особи.

Відповідно до пролетарської теорії (К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін) демократія і свобода передбачаються лише для «трудящих мас», насамперед для пролетаріату. У центр уваги поставлена політична свобода, а про громадянську й не йдеться. Проголошувалася диктатура одного класу — пролетаріату відносно іншого — буржуазії, союз робітничого класу і селянства, спрямований проти скинутих експлуататорських класів. Увага акцентувалася на керівній ролі робітничого класу. Пролетарська теорія ігнорувала загальногромадянський консенсус і розвивала класову конфронтацію.


Теорія «плюралістичної демократії»

Теорія «плюралістичної демократії» була найвпливовішою у 60-70 роках XX ст. (Р. Даль, М. Дюверже, Р. Дарендорф)

Відповідно до цієї теорії класи у сучасному буржуазному суспільстві зникли. Сучасне буржуазне суспільство складається з різних взаємодіючих «страт» — прошарків. Вони виникають у результаті спільності тих або інших інтересів (професійних, вікових, матеріальних, духовних, релігійних та ін.).

Для відображення спеціальних інтересів створюються відповідні зацікавлені групи — «групи тиску». Це професійні спілки, асоціації підприємців, пацифістські та патріотичні організації, релігійні, спортивні та культурні об'єднання. Кожна «група тиску» діє у власних інтересах, а не керується загальною метою. Для задоволення інтересів соціальних страт, яких вони представляють, «групи тиску» беруть участь у політичному житті, використовують загальне виборче право, право на об'єднання в політичні партії та суспільно-політичні організації, прагнуть одержати доступ до засобів масової інформації з метою формування громадської думки.

Політична система розглядається як певний баланс сил між конфліктуючими економічними, професійними, релігійними, етнічними та іншими групами й асоціаціями. Кожна з них впливає на формування політики, проте жодна з них не має монополії на владу. Різні суспільні інтереси, у тому числі інтереси трудящих, у такий спосіб максимально враховуються. Вважається, що завдяки такому плюралізму здійснюється народовладдя.

Звідси випливає положення про роль держави при «плюралістичній демократії»: держава є лише знаряддя узгодження інтересів різних груп, нейтральний арбітр між конкуруючими політичними групами, покликаний не допустити переваги одних над іншими, тобто охороняти умови вільної політичної конкуренції.


Теорія елітарної демократії

Виходить з того, що в умовах досягнення панування демократичної більшості, політичні рішення приймаються меншістю — демократичною елітою і це є недоліком демократичного режиму. Концепція елітарної демократії по суті стверджує, що в дійсності ідеал народовладдя у сучасну епоху не реалізується. У системі політичної влади народ представляє еліта. Отже, для демократії в такому випадку характерним є відкрите формування еліти і підконтрольність її діяльності у здійсненні влади і управління. Соціальну базу елітарної демократії становлять суспільства з нерозвинутою соціальною структурою, коли більшість населення не володіє необхідним рівнем політичної культури для демократичної участі.


Теорія партисипаторної демократії

Теорія партисипаторної демократії (демократії участі) (Дж. Вольф, К. Макферсон, Дж. Менсбридж).

Прихильники теорії демократії участі негативно ставляться до теорій плюралістичної і елітарної демократії. Вони ставлять своїм завданням досягти дійовішої свободи і рівності, ніж це є в дійсності та ніж це записано в інших ліберально-демократичних концепціях. Відкидаючи погляди про нездатність мас до конструктивних політичних дій, прихильники демократії участі ведуть активний пошук каналів ефективного залучення громадян до процесу прийняття політичних рішень. Як стимулювання політичної активності нижчих верств суспільства пропонується підняття їх загального освітнього рівня, прилучання до основ політичної культури.

Прихильники теорії партисипаторної демократії вважають, що можна уникнути обрання легальним шляхом тиранічного правління внаслідок некомпетентності більшості народу. Для цього не обов'язково виключати з політичного процесу народні маси. Дійовішим засобом є встановлення інституціональних перепон для появи тиранії. Мається на увазі добра інформованість громадськості, здатність здійснювати демократичний контроль за допомогою загальних виборів і представницького уряду.

Широке залучення освічених громадян до політичного процесу, децентралізація і контроль за прийняттям найважливіших рішень в змозі, на думку авторів цієї теорії, поліпшити перспективу досягнення дійсної свободи і рівності або хоча б примирити розбіжності в змісті цих понять у теорії і практиці.

 

Теорія поліархії. Однією з найбільш відомих теорій плюралістичної демократії є теорія поліархії, розроблена Р.Далем. На думку вченого, те, що називають демократичними режимами, - це поліархії (з грецьк. arhe - суверенітет, початок, роlі - багато), де влада здійснюється не усім народом, а багатьма. Демократія - це ідеал, до якого треба наближатися, але якого повністю не можна досягти, оскільки весь народ не може управляти.

Поліархія як політичний режим включає в себе:

  • політичну конкуренцію і участь;
  • політичний плюралізм;
  • право громадян створювати незалежні організації, в тому числі політичні партії і групи за інтересами;
  • політичні свободи, серед яких - право громадян отримувати інформацію з альтернативних джерел;
  • право опозиції заперечувати рішення уряду;
  • вільні і чесні вибори, відкритий характер конфліктів між політичними лідерами.

Модель демократії – це теоретична конструкція, спрямована на виявлення і пояснення основних елементів форми демократії і структури відносин, які лежать в її основі.


Модель демократії Ліпсета-Лернера

Демократія у цій моделі виступає, перш за все, результатом розвитку ряду соціальних та економічних умов (урбанізації, індустріалізації, освіти, комунікації), які призводять до формування диференціації суспільства та активності різних груп інтересів та представляючих її еліт у сфері боротьби за державну владу. Якщо Лернер робив акцент на діяльності різних елітних груп, на наявності розвинутих ЗМІ, то Ліпсет – на конкуренції еліт, підтримці населенням існуючих правил політичної гри (легітимізація) та ефективності дії демократій як умови стабільності та підтримки режиму. Ліпсет визначає демократію (у складному суспільстві) як політичну систему, що має постійні конституційні можливості для заміни правлячих осіб.


Модель "поліархічної демократії” Роберта Даля

Ця модель слідує загальній спрямованості ліберальної демократичної теорії, але в ній наголос робиться на аналізі набору умов, визначаючих дійсну, а не формальну демократію.

По-перше, якщо демократія є ідеальним типом політичної системи, то поліархія характеризує реальний тип, тобто представляє собою відбиток деякого рівня реалізації ідеального типу.

По-друге, поліархія є подібно демократії якісною ознакою політичної систем та разом з тим (відрізняючись від демократії) їх виміром, тобто можна говорити про ступінь поліархічності системи: повна поліархія або гегемонія.


Економічна модель демократії Ентоні Даунса

У своїй моделі демократії він акцентував увагу на діяльності уряду (або партії, що перемогла) у зв’язку з електоральною поведінкою та суспільною думкою.

Мета, яку Даунс поставив перед собою, була в тому, щоб "надати правило поведінки у демократичній системі управління та знайти його сенс”. Намагаючись сконструювати модель раціональної політичної поведінки, ураховуючи ціну або інших альтернативні можливості, Даунс й будує свою економічну теорію демократії.

Перед усім, економічна модель демократії базується на ідеї раціональності політичної поведінки: кожна діюча особа (видборець, партійний функціонер, член уряду, навіть організація в цілому) намагається максимізувати результат своєї діяльності в економічному сенсі, тобто отримати кращий результат при менших затратах.

Раціональна поведінка є передбачуваною, включає в собі переваги в процесі політичного обміну. При такому підході політика розглядається у вигляді ринку, де існує конкурентна боротьба та взаємний обмін з метою отримання найбільш вигідного результату.

Дві основні тези економічної теорії демократії в цьому зв’язку були важливими:

1) "кожний уряд намагається максимізувати політичну підтримку”,

2) "кожний громадянин намагається максимально максимізувати користь результату своєї дії”.


Категорія: Паритетна демократія (Шпаргалки)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter