Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Паритетна демократія (Шпаргалки)


Провідні моделі гендерної політики, вироблені світовою спільнотою


Гендерна політика є складовою діяльності будь-якої сучасної демократичної держави та центральною ланкою формування моделі паритетної демократії. Звичайно, що кожна держава має власні моделі такої політики, але у багатьох із них, наприклад, таких як Швеція, Канада, Австралія та Велика Британія, навіть у поняття «державна політика» закладено основні засади запобігання дискримінації жінок.


«Скандинавської модель» гендерної політики

Жінки країн Скандинавії (Данія, Ісландія, Норвегія, Фінляндія та Швеція) за багатьма параметрами політичної участі, у тому числі по представленості в законодавчих органах та урядах, у муніципалітетах та органах регіонального управління, випереджають інші країни світу. Вони займають посади голів великих міст, спікерів у парламентах, лідерів політичних партій.

Успішне просування до гендерної рівності в скандинавських країнах пов’язане з тим, що держави у цих країнах розглядають емансипацію жінок як найважливішу проблему всього суспільства. Вони вважають забезпечення рівних прав і можливостей для жінок одним зі своїх пріоритетних завдань, за що їх справедливо називають «феміністськими».

Причому просування до гендерного паритету в цих країнах поєднує два аспекти – політичну емансипацію жінок і створення державного механізму гендерної рівності.

У Швеції в 1979 році жінки з п’яти найбільших партій – соціал-демократичної, партії центру, комуністичної, ліберальної і помірної (консервативної) – об’єдналися, щоб вимагати від керівництва збільшення політичного представництва. Їх ініціатива призвела до чудового результату – прийняття всіма цими партіями (швидше у вигляді наміру, ніж обов’язкової директиви) принципу, згідно з яким у внутрішньопартійних списках кандидатів на керівні посади на муніципальному, регіональному та національному рівнях представництво кожної статі не повинно бути нижче 40 % і вище 60 %. Незважаючи на свою рекомендаційну форму, цей принцип виявився досить дієвим. У 1980-і роки частка жінок у керівних органах цих партій помітно зросла, а їх вплив посилився.

У 1987 р. Урядовою комісією з представництва жінок була розроблена національна програма «Кожне друге місце – жінці», в якій викладений поетапний план підвищення представництва жінок в органах влади.

Широкого поширення гендерні квоти отримали в Норвегії. Там квоти застосовуються політичними партіями як при внутріпартійних виборах і призначеннях, так і при висуванні кандидатів у члени парламенту.

Гендерні квоти, як показує світовий досвід, є доволі поширеною практикою – зі 182 держав-членів ООН, що мають парламент, жінки представлені у вищому законодавчому органі у 173 країнах, у 83 з них застосовуються гендерні квоти, більше ніж у 10 країнах вони застосовувались раніше.


Модель гендерної політики США

Цікавим, особливо в контексті ролі жіночого руху, є досвід США. Гендерна політика тут сформувалась кардинально іншим шляхом, ніж у європейських країнах, це було обумовлено відмінною політичною системою та місцевими особливостями. У 1960 – 1970-х рр., в результаті формального закріплення гендерної рівності в США встановлюється «гендерно нейтральна» політика, а у 1980 – 1990-х рр. – у зв’язку з переходом до стратегії рівних можливостей, що передбачає використання «позитивних дій» та спеціальних прав жінок – «гендерно чутлива».

Важливу роль у становленні реальної рівності жінок та чоловіків відіграла Національна організація жінок, створена у 1966 р. Основним завданням організації стало подолання конституційного принципу США відмінного правового статусу жінок та чоловіків.

В США не було прийнято єдиного спеціального антидискримінаційного нормативного акту. Хоча діяльність по внесенню поправки про рівні права до конституції країни почалась ще з 1923 р., коли активістки ліберального крила жіночого руху США її сформулювали. В 1972 р. поправка навіть була прийнята обома палатами Конгресу, проте за десять років, відведених для її ратифікації, вона так і не була підтримана необхідною кількістю штатів, отже – не стала частиною американської конституції.

Проте активістки Національної організації жінок та інших жіночих організацій вирішили діяти іншим способом – перейшли до вирішення проблеми гендерного дисбалансу в окремих сферах. І, потрібно сказати, вони робили це доволі ефективно. Так, починаючи з 1960-х рр. в Сенаті та Палаті представників, діяло потужне жіноче лобі. Завдяки йому вже у 1963 р. був прийнятий перший анти дискримінаційний закон – про рівну оплату за рівноцінну працю. 1968 р. – закон про рівність у житловому будівництві. 1970 -ті рр. – встановлення рівності у галузі підприємницької діяльності. 1972 р. – поправка до закону про вищу освіту (заборона дискримінації, в т.ч. за ознакою статі).

Перехід до гендерно чутливої політики пов’язують з введенням системи «позитивних дій» 1965 р., коли був прийнятий президентський указ, що зобов’язував фірми, які мають контракти від федерального уряду, «здійснювати позитивні дії щодо забезпечення принципу рівного поводження з усіма працівниками незалежно від їх раси, кольору шкіри, релігії або національного походження через два роки». Під тиском об’єднаної коаліції жіночих організацій президент включає в новий указ категорію «стать».

Система «позитивних дій» дозволяла встановити рівність у сфері працевлаштування, освіти, а також в цілому підвищувала статус жінки в суспільстві. Починаючи з 1970-х рр. активно підіймаються проблеми спеціальних прав жінок, це – відпустка у зв’язку з вагітністю та народженням дитини державна підтримка дитячих закладів, захист від порнографії та насильства на вулиці і в родині, від сексуальних домагань на роботі тощо.

В результаті діяльності жіночих громадських організацій та під їх тиском поступово був сформований державний механізм гендерної політики, що охопив всі три гілки влади. Антидискримінаційне законодавство підкріплювалось створенням низки структур виконавчої влади (наприклад, Президентська комісія по статусу жінок), що відповідали за утвердження принципу гендерної рівності на практиці. Судова система на всіх рівнях розглядала справи щодо гендерної дискримінації, а Верховний Суд відміняв закони, що мали дискримінаційний характер.


Категорія: Паритетна демократія (Шпаргалки)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter