Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Паритетна демократія (Шпаргалки)


Національне законодавство в сфері релігійних відносин


Правові основи релігійної політики держави сформульовані в Конституції України, де закріплено право кожної людини на свободу світогляду й віросповідання. Це право включає волю сповідати будь-яку релігію або не сповідати жодної, безперешкодно відправляти одноосібно або колективно релігійні, культові й ритуальні обряди, проводити релігійну діяльність.

Історично Україна тісно пов'язана з православною Церквою, тому не випадково переважна частина її населення релігійно ідентифікують себе з Православ'ям. Значущість цієї конфесії в історії, культурі, державності, моральності, спадкоємності традицій українського суспільства відзначена і на законодавчому рівні. Так, Кодекс законів про працю України визначив такі православні релігійні свята - Різдво Христове, Пасха (Великдень), Трійця - як святкові і не робочі дні.

Детальніше правовідносини релігійних громад і держави виписані в Законі України «Про свободу совісті та релігійні організації», Указі Президента України «Про Положення про Державний комітет України у справах релігій».

Головними завданнями Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» є:

  • визначення обов'язків держави щодо релігійних організацій;
  • визначення обов'язків релігійних організацій перед державою й суспільством;
  • подолання негативних наслідків державної політики щодо релігії та церкви;
  • гарантування сприятливих умов для розвитку суспільної моралі й гуманізму, громадської згоди і співробітництва людей незалежно від їхнього світогляду та віросповідання.

Законом регламентовано участь віруючих громадян і релігійних організацій у політичному житті суспільства: їм надано право на рівні з іншими громадськими організаціями брати участь у громадському житті суспільства за винятком участі в політичних процесах з формування органів влади. Тобто, громадянин, що сповідує ту або іншу релігію, може брати участь в суспільно-політичному житті, як і будь-який інший громадянин, однак як керівник релігійної організації або від імені парафіян він позбавлений такого права.

На державному рівні вирішено питання про виконання військового обов'язку особами, чия релігія не допускає несення служби зі зброєю.

Так, згідно зі ст. 35 Конституції України: «Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою».


Категорія: Паритетна демократія (Шпаргалки)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter