Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Аграрне право України - Погрібний О.О.

Розділ 4. Аграрні правовідносини

§ 1. Поняття, види й особливості аграрних правовідносин

Аграрне законодавство є однією з провідних галузей законо­давства України і являє собою сукупність правових актів, що регу­люють аграрні відносини. Аграрному законодавству притаманний комплексний підхід. Це зумовлено тим, що в аграрному секторі економіки складаються суспільні відносини, що регулюються нор­мами різних галузей права: цивільного, фінансового, адміністра­тивного, земельного, кооперативного та ін. Узагальнюючою озна­кою, що характеризує незалежність аграрного законодавства (як і аграрного права в цілому) від інших галузей права, є сільськогос­подарське виробництво з усім спектром суспільних відносин, пов'язаних із землеробством, специфікою земельних відносин.

В які б відносини не вступав виробник сільськогосподарської продукції: у фінансові, цивільні, кооперативні, трудові, він має по­годити їх з можливостями використання землі, врахувати ризик господарювання, що не залежить від людини (грунтово-кліматичні та інші природні фактори: явища природи, специфічні особливос­ті окремих рослин і тварин), врахувати факт використання землі й інших природних ресурсів як основних засобів виробництва, вико­ристання як засобів виробництва живих організмів, розбіжність ро­бочого періоду з періодом виробництва, що визначає його сезон­ність. До того ж ці умови повинні бути враховані незалежно від форми власності на землю та на основні засоби виробництва.

Специфіка сільського господарства є основним об'єктивним фактором, що зумовлює зацікавленість держави у відособленому регулюванні суспільних відносин, що виявляється в наявності ве­ликого аграрного законодавства, а також у відповідних принципах і методах регулювання цих відносин.

Аграрними правовідносинами, тобто відносинами, урегульова­ними нормами аграрного права й суміжними з ним галузями пра­ва, є відносини, що складаються в процесі виробництва сільсько­господарської продукції, а також після її перероблення та реаліза­ції. При цьому виникають відносини щодо використання земель­них ділянок і майна сільськогосподарських товаровиробників, їх матеріально-технічного забезпечення, трудові відносини, відноси­ни щодо організаційного забезпечення функціонування цього сек­тора економіки тощо.

Отже, основна особливість аграрних правовідносин полягає в тому, що вони не є цілісними, а становлять органічний комплекс земельних, майнових, трудових і організаційно-управлінських від­носин. Узяті окремо вони належать до сфери регулювання тради­ційних галузей права — адміністративного, земельного, цивільно­го, трудового, фінансового, однак усі разом, вони утворюють єди­ний органічний комплекс, набувають цілісності, оскільки в цій єд­ності вони орієнтовані на правове забезпечення сільськогосподар­ського виробництва з урахуванням його специфіки.

Суб'єктами аграрних правовідносин визнаються фізичні й юри­дичні особи, наділені правами та обов'язками у сфері виробництва, переробки й реалізації сільськогосподарської продукції, а також у їхньому виробничо-технічному й соціальному забезпеченні.

Склад суб'єктів аграрних правовідносин, так само як і їхня роль у сільськогосподарському виробництві, не лишилися незмінними. Вони змінюються внаслідок зміни самих регульованих аграрним правом суспільних відносин. Земельна й аграрна реформи докорін­но змінили не тільки статус сільськогосподарських підприємств та організацій, які раніше функціонували, але й сприяли виникненню нових суб'єктів аграрних правовідносин — фермерських госпо­дарств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподар­ських товариств, приватних (приватно-орендних) підприємств та ін. Суб'єктами аграрних правовідносин є не лише юридичні особи, а й громадяни, які ведуть особисті селянські господарства.

Аграрні правовідносини відрізняються не тільки своїм особли­вим складом учасників (суб'єктів), але й специфічними об'єктами, найважливішим з яких є земля з її неповторними властивостями і якостями.

Земля як об'єкт аграрних правовідносин відіграє винятково важливу роль у сільськогосподарському виробництві. Вона — го­ловний засіб виробництва сільськогосподарської продукції і прос­торовий базис будь-якої діяльності, в тому числі й місце проживан­ня сільських жителів. Унікальні властивості землі: обмеженість, на­явність родючих ґрунтів тощо впливають і на правове становище суб'єктів аграрних правовідносин, і на саме регулювання цих пра­вовідносин. Об'єктами аграрних правовідносин можуть бути й ін­ші природні ресурси — ліс, водойми, загальнопоширені корисні копалини тощо, характер і межі користування якими визначають­ся спеціальним законодавством.

Не останнє місце серед об'єктів аграрних правовідносин нале­жать тваринам. Тваринництво — одна з основних галузей сільсько­господарського виробництва, тому ці відносини є важливою скла­довою аграрних правовідносин. Закон України від 13 грудня 2001 р. "Про тваринний світ" виключає домашніх тварин із самого понят­тя тваринного світу, залічуючи їх до товарно-матеріальних ціннос­тей, що є об'єктами майнових правовідносин. Багато хто з авторів не погоджуються з цим положенням, оскільки тваринний світ — це сукупність усіх живих організмів, а не тільки тих, які перебувають на волі, що рівнозначно лише такому поняттю, як дика фауна, а не всьому тваринному світові. Норми права в сфері тваринництва над­звичайно вузькі. Наприклад, Закон від 15 грудня 1993 р. "Про племінну справу у тваринництві" (в редакції Закону від 21 грудня 1993 р.) визначає загальні — правові, економічні та організаційні основи племінної справи у тваринництві, спрямовані на поліпшен­ня племінних і продуктивних якостей тварин, підвищення еконо­мічної ефективності та конкурентоспроможності галузі. А Закон України від 22 лютого 2000 р. "Про бджільництво" регулює відно­сини щодо розведення, використання та охорони бджіл, виробниц­тва, заготівлі й переробки продуктів бджільництва, ефективного використання бджіл для запилення ентомофільних рослин сіль­ськогосподарського призначення, інших видів запилювальної фло­ри, створення умов для підвищення продуктивності бджіл і сіль­ськогосподарських культур, забезпечення гарантій дотримання прав та захисту інтересів фізичних і юридичних осіб, які займають­ся бджільництвом.

Об'єктам аграрних правовідносин властиві й інші особливості, які не мають аналогів в інших галузях права. До таких, насамперед, належать ті, що з'явилися в ході реформування сільськогосподар­ських підприємств — нові види майна: земельні й майнові паї, що є об'єктами складних, але досить поширених на селі правових від­носин. Своєрідними об'єктами аграрних правовідносин є селекцій­ні досягнення в рослинництві і тваринництві. Зазначені об'єкти аг­рарних правовідносин надають особливої, неповторної специфіки цим відносинам, роблять їх несхожими на відносини, врегульовані іншими галузями українського права.

Підставами виникнення, зміни й припинення аграрних право­відносин є юридичні факти, тобто обставини, які породжують за чинним законодавством певні правові наслідки. Згідно зі ст. 11 ЦК. цивільні права та обов'язки, в тому числі й сільськогосподарських організацій, виникають із дій осіб, що передбачені актами цивіль­ного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими ак­тами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Відповідно до цього цивільні права та обов'язки виникають із: до­говорів та інших правочинів; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої ді­яльності; завдання майнової (матеріальної) шкоди; актів цивільно­го законодавства; з адміністративних актів; внаслідок інших дій громадян і організацій; рішень суду; настання або ненастання пев­ної події. Наведені положення ЦК мають універсальне значення і належать не тільки до цивільних правовідносин, але й до відносин, регульованих нормами інших галузей права, зокрема аграрного.

Змістом будь-яких правовідносин, у тому числі й аграрних, є права та обов'язки учасників цих відносин. Права та обов'язки

Основні напрями й зміст прав та обов'язків сільськогосподар­ських організацій визначаються метою аграрного виробництва, йо­го завданнями на тому чи іншому етапі його розвитку. Цілями аг­ропромислового виробництва, в тому числі й аграрного сектора, є вихід аграрної економіки з кризового стану, зростання сільськогос­подарської продукції, підвищення економічної ефективності агроп­ромислового виробництва, соціальне відновлення села. А основни­ми його напрямами є здійснення земельної й аграрної реформ, за­безпечення збереження й постійного нарощування ресурсного по­тенціалу в сільському господарстві і сфері переробки, насамперед, родючості землі, тваринництва, рослинництва тощо.

З огляду на це основними правами та обов'язками сільсько­господарських організацій в сфері земельних правовідносин є їх права та обов'язки щодо раціонального використання землі як головного засобу сільськогосподарського виробництва; впровад­ження прогресивних технологій, запобігання деградації родючос­ті орних земель та їх відтворення, відновлення системи застосу­вання мінеральних і органічних добрив, перехід на нові системи землеробства.

У галузі тваринництва правами та обов'язками сільськогоспо­дарських організацій є застосування перспективних енергозберіга­ючих технологій утримання тварин і птахів; збільшення виробниц­тва повноцінних кормів; створення комплексів технічних засобів для високомеханізованих і автоматизованих систем; удосконалення племінної справи у тваринництві; реконструкція промислових ком­плексів з виробництва продуктів першої потреби.

Одним з основних елементів прав та обов'язків сільськогоспо­дарських організацій є відносини, пов'язані з передачею ними зе­мельних і майнових паїв в оренду і виплатою останніми відповід­ної орендної плати. Права та обов'язки сільськогосподарських ор­ганізацій у сферах матеріально-технічного постачання, виробничо-технічного обслуговування, а також реалізації виробленої сільсько­господарської продукції, сировини й продовольства визначаються договорами, що укладаються ними самостійно з іншими господа­рюючими суб'єктами.

Залежно від сфери, в якій виникають ті чи інші аграрні право­відносини, воііи поділяються на 2 групи: внутрішньогосподарські й зовнішньогосподарські. Ці відносини відрізняються не тільки сво­їм змістом, а й характером нормативних актів, що їх регулюють, і методами цього регулювання. Так, якщо зовнішні відносини сіль­ськогосподарських організацій регулюються переважно норматив­но-правовими актами, прийнятими компетентними органами дер­жавної влади, то відносини, що виникають всередині сільськогос­подарських комерційних організацій, регулюються в основному ак­тами внутрішньогосподарських органів.

Кожна з цих груп може бути класифікована і на дрібніші під­розділи. Так, внутрішні відносини сільськогосподарських організа­цій можуть бути поділені на відносини в сфері рослинництва і тва­ринництва, а кожна з них, у свою чергу, — на відносини в насін­ництві, овочівництві, плодівництві та ін. Внутрішні відносини сіль­ськогосподарських організацій також можуть бути поділені на тру­дові, майнові, фінансові та ін.


< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
Категорія: Аграрне право України - Погрібний О.О.
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter