Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Аграрне право України - Погрібний О.О.

§ 3. Статути сільськогосподарських кооперативів

З огляду на специфіку кооперативної організації праці та особли­востей сільськогосподарського виробництва, локальні правові акти відіграють провідну роль у врегулюванні внутрішньокооперативних відносин у сільськогосподарських кооперативах. Виконуючи роль власника й господарюючого суб'єкта, кооператив самостійно розроб­ляє правові акти, що регулюють внутрішньокооперативні відносини.

За допомогою таких актів локальної правотворчості є можли­вість враховувати певні специфічні особливості кожного конкретного сільськогосподарського кооперативу. Це викликано тим, що сільськогосподарська праця характеризується надзвичайною видо­вою різноманітністю, наявністю великої кількості професій та спе­ціальностей.

Відмінність статуту від інших локальних внутрішньокооперативних актів (правил внутрішнього розпорядку, положення про оп­лату праці тощо) полягає в тому, що він набирає чинності з момен­ту державної реєстрації кооперативу, а всі інші акти — з моменту їх прийняття.

Статут є основним правовим документом, який регулює діяль­ність сільськогосподарського кооперативу (і не тільки сільськогос­подарського).

Статут сільськогосподарського кооперативу є специфічною формою правового регулювання суспільних відносин, що зумовле­но особливостями таких кооперативів. Ця специфіка виявляється в тому, що, по-перше, статут є внутрішньокооперативним норматив­ним актом, тобто сфера його правового впливу поширюється, в ос­новному, на внутрішні відносини у кооперативі (внутрішньокооперативні відносини).

Внутрішньокооперативні відносини виникають і вдосконалю­ються у зв'язку зі здійсненням кооперативом своєї виробничо-гос­подарської та іншої діяльності. Внутрішньокооперативні відносини мають місце тільки між членами цього кооперативу. Зрозуміло, що ті відносини, в які вступають ті самі особи як громадяни, здійсню­ючи свої конституційні права і обов'язки, не підпадають під дію статуту кооперативу. Що ж до зовнішніх відносин, то статут вста­новлює лише можливість вступу кооперативу в такі відносини, виз­начає їх основні принципи (право вступати в договірні відносини, бути суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності тощо).

Статут приймається засновниками на установчих зборах. Зміни й доповнення до нього вносять загальні збори членів кооперативу як його найвищий орган управління. Факт його ухвалення є вира­женням волі осіб, які бажають створити кооператив, і фіксується в протоколі зборів.

Статут сільськогосподарського кооперативу є не стільки право-утворюючим, скільки праворегулюючим актом. Саме в цьому вияв­ляється така його специфічна ознака, як універсальність — регулю­вання ним не якогось певного виду відносин, а всього спектру внутрішньокооперативних відносин: земельних, трудових, майно­вих, організаційно-господарських, встановлення основних принци­пів зовнішніх відносин. У цьому полягає також істотна відмінність статуту від інших нормативних актів, як державних, так і коопера­тивних.

Будучи основним правовим документом, який регулює діяль­ність кооперативу, статут водночас не має на меті врегулювання всіх відносин, які є предметом його правової регламентації. Для цього можуть прийматися й інші внутрішньокооперативні акти, наприклад, Правила внутрішнього розпорядку, Положення про оп­лату праці тощо. Статут у цьому разі повинен служити правовою базою для прийняття зазначених локальних актів. Положення прийнятих внутрішньокооперативних актів повинні відповідати статуту і не суперечити йому. Таке явище можна назвати принци­пом "статутної правотворчості" кооперативу.

Усі зазначені специфічні ознаки статуту сільськогосподарського кооперативу характеризують його як основний нормативно-право­вий акт, який регламентує діяльність кооперативу. Беручи це до уваги, можна зробити висновок, що статути конкретних коопера­тивів (зокрема й сільськогосподарських) є одним з основних дже­рел кооперативного та аграрного законодавства.

Основні вимоги щодо статутів сільськогосподарських коопера­тивів встановлює ст. 7 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію", в якій вказано, що статут кооперативу є основним правовим документом, що регулює його діяльність, визначено пе­релік основних положень, які повинні мати місце в статуті, регла­ментовано (в досить загальних рисах) порядок прийняття статуту та внесення до нього змін і доповнень.

Згідно зі ст. 7 Закону "Про сільськогосподарську кооперацію" у статуті визначаються: найменування кооперативу та його місцез­находження; предмет і мета діяльності; порядок вступу до коопе­ративу і виходу з нього; розміри та порядок внесення вступного внеску і паю; склад засновників кооперативу; права і обов'язки членів кооперативу; органи управління, порядок їх формування і компетенція; формування неподільного та інших фондів; форми трудової участі та оплати праці членів кооперативу; розподіл дохо­дів кооперативу; співвідношення між кооперативними виплатами й виплатами на паї; умови реорганізації та ліквідації кооперативу. До статуту можуть включатися й інші положення, пов'язані з особливостями діяльності кооперативу, що не суперечать законо­давству України.

Норма закону, яка має перелік вищеназваних положень, обов'язкових для статуту кожного сільськогосподарського коопера­тиву, є імперативною за своїм характером, і її вимоги повинні ви­конуватися. Інші положення, які не суперечать чинному законо­давству, можуть включатися до статуту на розсуд засновників.

До таких положень належать основні засади земельних відно­син, принципи господарської діяльності, регулювання і (раці та її оплати, основи зовнішньоекономічної діяльності кооперативу тощо.

У процесі діяльності кооперативу до статуту можуть бути внесе­ні зміни й доповнення, зумовлені як змінами в діяльності самого кооперативу (наприклад, включення додаткових видів діяльності, введення правління та ін.), так і змінами чинного законодавства, які впливають на діяльність кооперативу.

Зміни й доповнення до статуту вносять у порядку, встановлено­му для його прийняття, тобто більшістю голосів членів кооперати­ву, присутніх на загальних зборах.

 


§ 4. Членство в сільськогосподарських кооперативах

Правові засади членства сільськогосподарських кооперативах встановлені Законом України "Про сільськогосподарську коопера­цію". Підкреслюючи важливість правового інституту членства у ко­оперативі, законодавці присвятили йому окремий розділ — III.

Членом сільськогосподарського кооперативу може бути фізична або юридична особа, яка:

1) зробила вступний і пайовий внески в розмірах, визначених статутом кооперативу;

2) визнає принципи й цілі кооперативу;

3) визнає статут кооперативу і дотримується його вимог;

4) має право ухвального голосу;

5) користується послугами кооперативу.

Членами виробничого кооперативу можуть бути тільки фізичні особи, а членами обслуговуючого кооперативу — як фізичні, так і юридичні особи.

Новим у кооперативному законодавстві є запровадження інсти­туту асоційованого членства в сільськогосподарському кооперати­ві, в який може вступати фізична чи юридична особа, що зробила пайовий внесок і користується правом дорадчого голосу.

Членство в сільськогосподарському кооперативі, особливо у ви­робничому, є тією відмітною ознакою, яка відрізняє його від інших форм господарювання в сільському господарстві. Воно організацій­но пов'язує громадян, які добровільно об'єдналися в кооператив для виконання певних спільних завдань. Членство є характерною ознакою й фермерських господарств, однак членами останніх мо­жуть бути тільки родичі, що вказує на сімейно-трудовий характер такого об'єднання.

Вступ у члени кооперативу грунтується на принципі добровіль­ності, юридично закріпленому в п.1 ст. 9 Закону "Про сільськогос­подарську кооперацію": він означає відсутність будь-якого приму­су під час вступу в члени кооперативу. Членом кооперативу може стати тільки той, хто має таке бажання і висловить його.

Законом встановлено вимоги, яким повинні відповідати особи, що бажають організувати або стати членами вже діючого коопера­тиву, їх можна поділити на об'єктивні (досягнення встановленого законом віку (для фізичних осіб), необхідного для вступу у члени кооперативу; здатність брати участь у здійсненні цілей і завдань ко­оперативу) і суб'єктивні (бажання брати особисту участь у діяль­ності кооперативу, користування його послугами, формування йо­го фондів).

Волевиявлення громадянином бажання стати членом коопера­тиву оформляється письмово (подачею заяви). Має місце й волеви­явлення кооперативу — на його загальних зборах ухвалюють пись­мове рішення про прийняття громадянина в члени кооперативу. Отже, членство в кооперативі виникає як наслідок волевиявлення двох сторін — кооперативу та громадянина. Причому прийняття громадянина в члени кооперативу як юридичний факт має для ко­оперативу не менш важливе значення, ніж для самого громадяни­на: адже так формується склад кооперативу.

Закон "Про сільськогосподарську кооперацію", визначаючи ос­новні вимоги до фізичних осіб — членів сільськогосподарського кооперативу (досягнення 16-річного віку, бажання брати участь у діяльності кооперативу), разом з тим не встановлює жодних обме­жень на вступ до сільськогосподарську кооперативу.

До статутів окремих сільськогосподарських кооперативів мо­жуть бути внесені обмеження на вступ до кооперативу осіб лише певної професії. Якщо кооператив є фаховим (наприклад, з агрохі­мічного чи зооветеринарного обслуговування господарств), то ціл­ком логічно, що до нього можуть вступати тільки особи певного фаху (агрономи чи ветеринари). Звичайно, членами фахових коо­перативів можуть бути й представники інших професій (наприклад, бухгалтери), проте їх кількість має бути обмежена.

Фізичні або юридичні особи можуть бути членами кількох обслуговуючих кооперативів, різних за напрямами діяльності. Обслуговуючі сільськогосподарські кооперативи можуть обслуго­вувати різні сфери діяльності товаровиробника. Жодного обме­ження на членство в кількох кооперативах одночасно законо­давство не має.

Щоб вступити до кооперативу, фізична чи юридична особа по­винна подати заяву чи клопотання в його правління, рішення яко­го підлягає затвердженню загальними зборами. І лише з моменту позитивного вирішення цього питання загальними зборами канди­дат у члени кооперативу вважається прийнятим. Порядок прийнят­тя рішень загальними зборами в такому разі має бути закріплений у статуті кооперативу. Член кооперативу робить вступний і пайо­вий внески в порядку, визначеному статутом кооперативу.

Обов'язковою умовою членства у виробничому сільськогоспо­дарському кооперативі є участь у його діяльності особистою пра­цею, оскільки кооператив є насамперед об'єднанням осіб, а не ка­піталів. Щоб стати членами кооперативу, особи повинні в установленому порядку бути прийнятими до його членів.

Членство в сільськогосподарському кооперативі є підставою для набуття статутних прав та обов'язків.

Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію" значно розширив обсяг прав членів кооперативів: покладав на них додат­кові обов'язки, які випливають із специфіки кооперативної органі­зації праці.

Крім того, члени сільськогосподарських виробничих кооперати­вів мають додатково окремі права та обов'язки, пов'язані зі специ­фікою сільськогосподарського виробництва (право на земельну частку в разі виходу із сільськогосподарського кооперативу для створення фермерського господарства, обов'язок ефективно вико­ристовувати та охороняти землі тощо).

Права та обов'язки членів сільськогосподарських кооперативів поділяються на:

1) конституційні й інші загальні права та обов'язки, які поширюються на всіх громадян України;

2) ті, що зумовлені специфікою кооперативної організації праці;

3) ті, що зумовлені специфікою сільськогосподарського виробництва (в основному — використанням земель сільськогосподарського призначення).

Статутні права та обов'язки членів кооперативу також класифі­кують за об'єктом: земельні, трудові, майнові, управлінські.

їх також поділяють на особисті та майнові права та обов'язки. Особистими є ті, які невіддільні від особи конкретного члена коо­перативу, їх реалізація не може бути передана іншій особі. Особис­ті права та обов'язки випливають із самої природи кооперативу. До них слід віднести право брати участь у діяльності кооперативу та управлінні його справами, обирати й бути обраним до органів уп­равління кооперативу, ревізійної комісії, вносити пропозиції щодо поліпшення діяльності кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів і службових осіб.

До майнових прав належить право одержувати частку доходу на пай (додатковий пай); одержувати кооперативні виплати; користува­тися майном кооперативу, пільгами й перевагами, передбачених для його членів; право на одержання пайового внеску у випадках і поряд­ку, передбаченими законодавством і статутом кооперативу тощо. Усі ці права випливають із кооперативної природи суспільних відносин.

У Законі України "Про сільськогосподарську кооперацію" пра­ва та обов'язки членів кооперативу поділяються на основні та до­даткові. Основними є ті з них, які встановлені Законом. До них на­лежать: право на участь в управлінні справами кооперативу; право голосу на загальних зборах кооперативу; право обирати та бути об­раним до органів управління кооперативом; право користування послугами кооперативу; право на одержання кооперативних вип­лат; на одержання частки доходу на пай (додатковий пай); на одер­жання паю в разі виходу з кооперативу в порядку і термін, визна­чені його статутом. Основними обов'язками членів кооперативу є дотримання статуту та виконання рішень загальних зборів і прав­ління об'єднання.

Додаткові права та обов'язки можуть бути передбачені статутом кооперативу. До них належать передусім ті, що пов'язані з трудо­вою діяльністю в цій організації.

Крім уже згаданих прав, якими користуються члени всіх видів кооперативів, окремими специфічними правами наділені члени виробничих кооперативів. Вони пов'язані із трудовою діяльністю у виробничих кооперативах, і їх надання має на меті забезпечити членам кооперативів певний рівень соціального захисту. Це — пра­во на одержання роботи в кооперативі, в тому числі право на ви­бір професії і роду занять відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти з урахуванням потреб кооперативу; право на відпочинок; на соціальне страхування й соціальне забез­печення; право на культурно-побутове обслуговування й задово­лення інших потреб у порядку, встановленому загальними зборами членів кооперативу.

Рівність прав тягне за собою і рівність обов'язків членів коопе­ративу. Як і права, обов'язки є особисті й майнові. До особистих належать обов'язок брати участь в управлінні справами кооперати­ву, додержуватись статуту кооперативу й виконувати рішення за­гальних зборів і виборних органів управління й контролю коопера­тиву. Особисті обов'язки, як і особисті права, випливають із прин­ципу самоуправління кооперативом і однакові для членів усіх ви­дів сільськогосподарських кооперативів.

Однаковими є й майнові обов'язки членів кооперативу. Насам­перед, член кооперативу зобов'язаний особистою працею брати участь у діяльності виробничого кооперативу, а члени обслуговую­чих кооперативів — виконувати зобов'язання, пов'язані з участю в операціях кооперативу. Саме цим кооператив відрізняється від гос­подарських товариств. Член кооперативу не має права передоруча­ти будь-кому особисту участь у діяльності кооперативу. Членство не переходить у спадщину.

Члени кооперативу зобов'язані брати участь у господарській ді­яльності обслуговуючого кооперативу в обсязі, що становить біль­шу частину від річного обороту його діяльності.

До майнових належить також обов'язок виконувати свої зо­бов'язання перед кооперативом, пов'язані з трудовою і майновою участю в його діяльності, берегти і зміцнювати кооперативну влас­ність.

Важливим нововведенням Закону України "Про сільськогоспо­дарську кооперацію" є допущення у кооперативах усіх видів асоці­йованого членства. Відповідно до п. 1 ст. 12 цього Закону, асоційо­ваними членами можуть бути фізичні та юридичні особи, які виз­нають статут кооперативу та зробили пайовий внесок у його ство­рення та розвиток. Вони мають право дорадчого голосу, а також на отримання частки доходу на свій пай.

Асоційоване членство дає змогу кооперативу збільшувати свої фонди, без зростання його кількісного складу. Особливо важливим є положення п. 5 ст. 12 Закону положення, згідно з яким у разі лікві­дації кооперативу його асоційовані члени мають першочергове право на отримання свого майнового внеску та відповідних часток доходу і повернення своїх земельних ділянок у натурі (на місцевості).

Асоційоване членство в кооперативі є взаємовигідним: коопера­тив, не збільшуючись кількісно, має змогу залучати додаткові кошти; асоційовані члени можуть користуватися послугами кооперати­ву за невисокими цінами.

Членство в сільськогосподарському кооперативі може бути при­пинено внаслідок добровільного виходу з кооперативу або виклю­чення з його членів. І в першому, і в другому випадках припиня­ються членські відносини особи з кооперативом. Крім того, такі відносини в кооперативах припиняються в разі припинення існу­вання суб'єкта членських відносин. Це може бути смерть громадя­нина або ліквідація юридичної особи, яка була членом кооперати­ву, чи самого кооперативу.

Членські відносини можуть бути припинені з ініціативи кожного окремого члена кооперативу. Поряд із правом добровільного вступу до кооперативу закон гарантує і право добровільного виходу з коопе­ративу. Член кооперативу, який вирішив вийти з нього, не зобов'яза­ний мотивувати свого вчинку. Закон не регламентує процедури доб­ровільного виходу з кооперативу. Водночас вона має бути докладно викладена в статуті кожного кооперативу: строк попередження про вихід, порядок розрахунків тощо. Особливо слід врегулювати порядок розрахунків, вирішення інших питань майнового характеру. Звичай­но, провадити розрахунки треба відразу ж після припинення член­ських відносин. Проте в сільськогосподарських кооперативах, особ­ливо у виробничих, не завжди є така можливість. Це пов'язано в ос­новному із сезонним характером сільськогосподарського виробниц­тва. Інколи вимога тієї чи іншої особи про негайний розрахунок мо­же негативно позначитися на майновому стані кооперативу (наприк­лад, напередодні посівної кампанії). Тому визначення у статутах ко­оперативів строків розрахунків, зокрема повернення пайових внесків особам, які виходять з кооперативу, є обов'язковим.

Своє волевиявлення про вихід з кооперативу член кооперативу повинен засвідчити поданням заяви до правління кооперативу (або його голові). Якщо заяви немає, а має місце фактичне припинен­ня членських відносин, наприклад, переїзд в іншу місцевість без подачі заяви про вихід із членів кооперативу, то в статуті також потрібно зазначити строк, коли саме членські відносини з таким членом кооперативу, що фактично вибув, припиняються.

Членські відносини можуть бути припинені також виключен­ням із кооперативу. Таке виключення може бути лише крайнім за­ходом відповідно до умов та порядку, визначених статутом коопе­ративу. Прийняття такого рішення є виключно компетенцією за­гальних зборів (хоча очевидно, що готує його правління, а загаль­ні збори, по суті, лише затверджують його чи ні). Закон "Про сіль­ськогосподарську кооперацію", сучасне законодавство України не містить переліку підстав, за якими члена кооперативу може бути виключено з нього. Такі підстави мають бути передбачені в статуті кожного конкретного кооперативу.

Виключення з членів кооперативу може бути оскаржене до суду.

Членство в сільськогосподарському кооперативі припиняється також у разі припинення трудової участі в діяльності виробничого кооперативу, реорганізації та ліквідації кооперативу, втрати членом кооперативу — юридичною особою — свого статусу.


< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
Категорія: Аграрне право України - Погрібний О.О.
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter