Розділ 18. Тлумачення норм права

Розділ 18

ТЛУМАЧЕННЯ НОРМ ПРАВА

18.1.
Поняття тлумачення норм права

Тлумачення норм права — це інтелектуальна діяльність, спрямована на розкриття смислового
змісту правових норм.

Термін тлумачення в
правовій сфері використовується в кількох значеннях:

1) тлумачення виступає як інтелектуальний
процес розуміння та пізнання правової
норми, що виражається в сукупності способів (прийомів) тлумачення;

2) тлумачення розглядається як діяльність певних суб’єктів (офіційне та
неофіційне тлумачення), що має різну обов’язковість для правозастосовувачів;

3) тлумачення постає у
вигляді результату інтелектуального процесу розуміння та пізнання правової норми, вираженого в мовній формі, що
називається тлумаченням за обсягом (буквальне, поширювальне і обмежувальне).

Більш традиційним є
розмежування тлумачення на з’ясування права і роз’яснення права. З’ясування є роз­криттям змісту юридичних норм «для себе». Роз’яснення є розкриттям змісту юридичних норм
«для інших».

Тлумачення передує
процесу втілення норм права в життя. Необхідність тлумачення норм права зумовили такі об’єктивно існуючі чинники:

1) абстрактна форма викладення норм права. Норми права, як правило, сформульовані в загальному вигляді і в той же час встановлюють цілком конкретні права і
обов’яз­ки своїх адресатів. Тому для
реалізації норми права її адре­сат
має зробити логічну операцію сходження від абстрак­тного до конкретного.
Інакше суб’єкт права не зможе змоделювати свою майбутню поведінку;

2) розбіжність між справжньою волею суб’єкта правотворчості та її виразом в тексті
джерела права. Загаль­новідомо, що словесний вираз
будь-якого інтелектуального процесу неминуче призводить до часткової втрати інфор­мації. Певні проблеми створює і
недосконалість юридичної техніки, неясність,
суперечність і громіздкість приписів. Саме тому неминучими є колізії та прогалини в позитивно­му праві, подолати які можна тільки
за допомогою тлума­чення;

3) розбіжність між правовими
поняттями і термінами, що їх виражають, а також невизначеність і складність термінів. Термін, використаний в статті
закону, може не збігатися за
обсягом із правовим поняттям. Наприклад, ст.304 Кримінального кодексу України встановлює відповідальність за залучення
неповнолітніх до злочинної та антисоціальної діяльності. Тим часом тлумачення цієї норми права переконує в тому, що в
реальності законодавець мав на увазі не
тільки неповнолітніх, а й малолітніх дітей. Тобто, в цьому випадку зміст поняття ширший, ніж {lang_content_nav} використаного в статті закону терміну. Нормативно-правові тексти нерідко містять різні терміни для
одних і тих же понять. Наприклад,
належна поведінка може визначатися
словами «повинен», «зобов’язаний», «слід», «належить». Широко поширені оцінні поняття, виражені термінами «тяжкі наслідки», «істотна шкода»,
«особливо крупний розмір» тощо. При
цьому для різних ситуацій один і той
же термін може означати абсолютно різні поняття. Наприклад, у складі злочину «порушення прав пацієнта» (ст.141 Кримінального кодексу) термін «тяжкі
наслідки» означає смерть або розлад
здоров’я, а в складі злочину «порушення
ветеринарних правил» (ст.251 Кримінального кодексу) той же термін означає епізоотію або масовий падіж тварин. Нарешті, необхідність тлумачення норм
права викликана складністю спеціальної
юридичної термінології;

4) системність права. Як відомо, всі правові норми пов’язані між собою. Суб’єкт реалізації права
зобов’язаний враховувати зв’язки між
конкретними та спеціалізованими,
загальними та спеціальними, первинними та похідними нормами, що можливо тільки
при правильному тлумаченні тексту.

 

18.2. Суб’єкти тлумачення норм права

Суб’єктами тлумачення норм права виступають органи держави, фізичні та юридичні особи. Всі вони можуть роз’яснювати зміст норм права, проте значення і
юридична обов’язковість роз’яснень, здійснених різними суб’єктами, неоднакові. Розрізняють офіційне і неофіційне тлумаченнянорм права.

Офіційне тлумачення норм права здійснюють уповно­важені на те органи держави. Його
результат має обов’яз­кову силу для органу або
посадовця, що застосовує розтлу­мачену норму. Нормативне офіційне
тлумачення здійсню­ється безвідносно до
конкретного випадку, має загальний характер (поширюється на невизначене число випадків). Таке, наприклад, тлумачення
Конституційним Судом Укра­їни статті Конституції України, надане за поданням Пре­зидента України. Казуальне офіційне
тлумачення дається і має чинність щодо
окремого випадку. Наприклад, Верхо­вний Суд України у порядку касації переглядає рішення суду загальної юрисдикції і
паралельно дає тлумачення норми, застосованої у розглянутій справі.

Залежно від суб’єкта
офіційного тлумачення розрізня­ють:

1) автентичне тлумачення, що виходить від органу, який видав тлумачену норму;

2) делеговане (легальне) тлумачення, здійснюване компетентним органом відносно
норми права, виданої іншим органом (наприклад, тлумачення Конституції України Конституційним Судом України).

Неофіційне тлумачення норм права здійснюється суб’єктами, які не мають на те
формальних повноважень (учені-юристи, адвокати, юрисконсульти і навіть непрофесіонали) і юридично необов’язкове.
Значення неофіцій­ного тлумачення залежить від його правильності, а також від авторитету суб’єкта тлумачення.
Залежно від компе­тентності суб’єкта
розрізняють такі види неофіційного тлумачення:

1) доктринальне тлумачення, що виходить від учених-юристів;

2) професійне тлумачення, що виходить від юристів-практиків;

3) буденне тлумачення, яке дають люди на основі життєвого досвіду і масової
правосвідомості.

Значення тлумачення
правової норми істотно зростає, коли виникають ситуації нетипового застосування
права, тобто при прогалинах у позитивному праві, при
конкрети­зації права, при значному допущенні розсуду посадовця, а також в інших складних правових ситуаціях.

Тлумачення норми права
залежить не тільки від рівня використаної законодавчої техніки, а й від правової куль­тури та правосвідомості суб’єктів, які застосовують
право.

 

18.3. Способи (прийоми) тлумачення норм права

Спосіб (прийом) тлумачення права — це сукупність однорідних правил тлумачення, певних засобів, що базу­ються на єдності, і аргументів. Серед фахівців
існує значне різночитання у визначенні
кількості і різновидів способів тлумачення.
Більшість визнає самостійність трьох способів тлумачення: філологічного (мовного), історичного (історико-політичного) і систематичного.

Філологічне тлумачення пов’язане з використаннямдосягнень лінгвістики,
правил синтаксису, морфології, слововживання.
Істотне значення тут має чіткість у визна­ченні понять і термінів, усунення
багатозначності виразів, використовуваних у
нормативному акті.

Юридичною наукою і
практикою вироблені наступні правила філологічного тлумачення:

– «золоте правило
тлумачення» — словам і виразам необхідно надавати те значення, яке вони мають в літературній мові, надання ж їм іншого
значення має бути об­ ґрунтовано іншими способами
тлумачення, логікою, легальними дефініціями;

– якщо безпосередньо в
законі законодавець дав визначення тлумаченому терміну, то саме в цьому
значенні його потрібно вживати;

– не можна механічно поширювати значення
терміну, розтлумаченого для однієї галузі
права, на інші галузі;

– якщо значення терміну не ясне і не визначене
в законі, то йому треба надати сенс, в якому
він уживається в юридичній науці та
практиці;

– якщо закон не надає
різного значення однаковим термінам, неприпустимо їм надавати різне значення;

– не можна без достатніх підстав
різним термінам нада­вати одне і те ж значення;

– не можна при тлумаченні допускати, щоб які-небудь слова закону трактувалися як зайві.

Історичне (історико-політичне) тлумачення
передбачає звернення до витоків
правового припису, вираженого в нормативному
акті. Багато що можуть прояснити причини введення
цієї норми в систему права, дискусії між профе­сіоналами в процесі обговорення тексту нормативно-право­вого акта. Історичне тлумачення пов’язане зі
зверненням до традицій та звичаїв
правової культури, до практики за­стосування
правових норм, що склалася.

Систематичне тлумачення відображає системний ха­рактер права і пов’язане з
визначенням місця правової нор­ми в системі права, галузі, підгалузі права, в інституті та субінституті права. У процесі
тлумачення в першу чергу виділяються ті
нормативні положення, які пов’язані з тлумаченою
правовою нормою. За їх допомогою виявляється сенс
тлумаченої норми, уточнюється використовувана тер­мінологія, виділяються
залежності загальних і спеціальних норм.
Особливе значення має встановлення смислового зв’язку між відповідними нормами загальної і особливої частин закону. Наприклад, порівняння змісту ст. 12
(класи­фікація злочинів) і ст. 185 (крадіжка) Кримінального кодек­су України
дає уявлення про тяжкість вчиненого злочинно­го діяння і допомагає його правильній кваліфікації.

Найбільш типовими
функціональними зв’язками норм права, які впливають на зміст тлумаченої норми,
є:

– зв’язки загальних і
спеціальних норм;

– зв’язок тлумаченої
норми з нормою, що розкриває {lang_content_nav} терміну, який використаний у тлумаченій нормі;

– зв’язки статей відсилань,
які призначені для конкретизації норм;

– зв’язки норм одного інституту, які
не перебувають у співвідношенні загальної і спеціальної норми.

Систематичне тлумачення є дуже важливим при
колізії норм права. Наприклад, в Україні
землекористування ре­гулюється не
зовсім узгодженими між собою нормами зе­мельного, цивільного і
господарського законодавства. По­долання
колізії цих норм важко здійснити без звернення до систематичного способу
тлумачення.

Як самостійний спосіб тлумачення часто
розглядається функціональне тлумачення. При цьому використовується знання чинників і умов, в яких функціонує правова норма. При функціональному тлумаченні залучаються оцінки йположення, що належать сфері
політики, моралі, релігії. Часто функціональне тлумачення пов’язане з
розкриттям змісту так званих оцінних понять у праві: «значний зби­ток», «тяжкі наслідки», «ганебні дії»,
«упорядковане житлове приміщення»
тощо.

Інколи утверджується як
самостійний спосіб логічне тлумачення (інша думка із цього приводу — логіка необ­хідна при здійсненні всіх способів
тлумачення). Можна вважати значущим
використання при тлумаченні таких прийомів логіки, як логічний аналіз понять, висновки за аналогією тощо. Використання цих
прийомів дозволяє від загального, абстрактного
змісту правової норми перейти до конкретніших, розгорнутих положень, що наближають до конкретних життєвих ситуацій. При
використанні такого способу застосовуються різні логічні прийоми:

– логічний аналіз понять, вичленування їх ознак, обсягу,
зв’язків з іншими поняттями. В цьому випадку поняття конкретизуються, наближаються до конкретних життєвих умов;

– сенс умовиводу
ступеня: хто має право на більше, має право
і на менше; кому заборонено менше, тому заборонене й більше.

Ці логічні прийоми
належать до найпоширеніших і складніших в діяльності з тлумачення правових норм.

При телеологічному
способі тлумачення до уваги в першу чергу беруться цілі, для досягнення яких була при­йнята досліджувана правова норма.

Тлумачення правової
норми починається з філологічно­го тлумачення, а використання інших способів залежить від змісту тлумаченого нормативу і
конкретної ситуації.

 

18.4. Види юридичного тлумачення за обсягом

Результати тлумачення
можуть бути різними залежно від співвідношення буквального юридичного тексту і дійс­ного змісту правових норм. З урахуванням цього розрізня­ють
три види юридичного тлумачення за обсягом:

1) буквальне тлумачення, відповідно до якого дійсний {lang_content_nav} норми адекватний її мовному
виразу. Наприклад,

Конституція України
встановлює, що кандидат у Прези­денти України повинен досягти 35 років на момент виборів. Ця норма права носить строго визначений, недвозначний характер; її неможливо тлумачити інакше, ніж буквально. У ідеалі саме таким чином повинні бути сформульованіюридичні тексти;

2) поширювальне тлумачення, відповідно до якого дійсний
зміст норми права, розкритий у результаті тлумачення, ширше, ніж буквальний текст.
Наприклад, Сімейний кодекс України містить інститут усиновлення, тим часом норми цього інституту розповсюджуються і
на удочеріння;

3) обмежувальне тлумачення, відповідно до якого дійсний зміст норми права, розкритий в
результаті тлумачення, вужчий, ніж
буквальний текст. Наприклад, ст. 304 Кримінального
кодексу України, що встановлює покарання за
залучення неповнолітніх до антисоціальної та злочинної діяльності, щодо суб’єкта цього злочину має тлумачитися обмежувально. Очевидно, що суб’єктом цьогозлочину може бути тільки повнолітній,
тоді як загальний вік, з якого може наставати кримінальна
відповідальність, складає 16 років.

Важливо враховувати, що
обмежувальне і поширюваль­не тлумачення здійснюється строго в межах тлумаченої норми, не доповнюючи і не звужуючи
змісту норми, а лише виявляючи дійсний сенс
норми права.

 

18.5. Акти офіційного тлумачення (інтерпретаційні акти)

Правова природа актів
офіційного тлумачення (інтер-претаційних актів) є дискусійним питанням; з її
приводу в юридичній літературі
висловлюються найрізноманітні­ші точки зору. Деякі автори зараховують ці акти виклю­чно до актів тлумачення, що не
встановлюють нових норм, інші — до актів, які фактично містять норми права й є формальним джерелом права.

Акти офіційного
тлумачення (інтерпретаційні акти) —це правові акти, прийняті
компетентними державними органами, що містять роз’яснення норм права
або порядку їх застосування.

Ознаки актів офіційного тлумачення:

1) належність до системи правових актів. Подібно до інших правових актів, їм
властиві формальна визначеність, юридична чинність, офіційний характер, цільова спрямо­ваність, регулятивна обов’язковість;

2) офіційний характер. Інтерпретаційні акти є результатом діяльності компетентного органу держави або посадовця;

3) особлива юридична форма. Акти офіційного тлумачення
мають певну структуру, зміст, форму, стиль письмового викладення, приймаються відповідно до чітко певної процедури;

4) особливий зміст. Інтерпретаційні акти містять загальні (нормативні) або персонально
адресовані та індивідуально-конкретні роз’яснення
інтерпретатора;

5) певні юридичні
наслідки. Застосування інтерпретаційних актів у сукупності з
роз’яснюваними нормативно-правовими актами забезпечують регулювання суспільних відносин;

6) похідний характер. Акти офіційного тлумачення не мають самостійного значення і діють
в поєднанні з тими нормами (правовими актами),
які ними тлумачаться; скасування нормативного
акта тягне за собою втрату юридичної чинності інтерпретаційного акта.

Види актів офіційного
тлумачення права:

1) залежно від типів офіційного
тлумачення вони поділяються на акти нормативного і казуального тлумачення.Акти нормативного тлумачення
адресуються правозастосовчим органам і містять
загальні роз’яснення правових норм, якими правозастосовувач зобов’язаний керуватися в усіх випадках, коли виникає
необхідність застосувати роз’яснювану норму права.
Наприклад, Постанова Пленуму Верховного Суду України № 9 «Про застосування Конституції при
здійсненні правосуддя» є актом нормативного тлумачення.

Акти казуального
тлумачення обов’язкові тільки віднос­но конкретної юридичної справи. Елементи
індивідуально­го тлумачення містяться в мотивувальній
частині судових рішень і вироків, де суд
роз’яснює, які саме норми права і чому
він вважає потрібним застосувати в цій ситуації. При­кладом актів індивідуального тлумачення можуть
служити ухвали судових колегій Верховного Суду України, що ви­носяться в результаті розгляду конкретних справ;

2) залежно від суб’єкта видання
розрізняють акти автентичного тлумачення й акти делегованого (легального) тлумачення. Акти автентичного тлумачення
видаються органами, якими був
виданий роз’яснюваний акт. Оцінка таких актів у літературі неоднозначна. Принципи правової держави і розподілу влади не
допускають автентичного тлумачення, щоб виключити
свавілля законодавця. Але в національній юридичній практиці автентичне тлумачення законів мало місце до
формування Конституційного Суду України. Акти делегованого (легального)
тлумачення ви­даються спеціально
уповноваженими на те державними органами. Найбільшу значущість серед актів легального тлумачення мають рішення і висновки
Конституційного Суду України, а також постанови Пленумів Верховного Суду і Вищого Господарського Суду
України;

3) залежно від юридичної природи розрізняють інтерпретаційні акти
правотворчості та інтерпретаційні акти правозастосування.

Правотворчий характер
мають рішення і висновки Кон­ституційного Суду України, постанови Пленуму Верховно­го Суду України, їх
особливе значення полягає у визначен­ні існуючої системи правового регулювання і перспективи подальшої законотворчості.

Правозастосовчі інтерпретаційні акти можуть
виступа­ти як самостійний правовий акт або
вплітаються у зміст правозастосовчого
акта, як правило, в його мотивувальну частину. Формою виразу цих актів є також
ухвали, розпо­рядження, вказівки,
інструкції, офіційні роз’яснення компетентних
державних органів.