Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Геополітика (Шпаргалки)


Ядерне стримування в політиці США та Росії в постбіполярний період. Еволюція теорії «контрфактуальної історії» Г.Алперовіца


Закінчення «холодної війни» стало критичним моментом для ядерної стратегії США, що простежується як в офіційній політиці держави, так і в сфері наукових дискусій.

Згадана ситуація, насамперед, пов’язана з появою нових загроз, а також зі зміною специфіки потенційного противника Сполучених Штатів. Замість Радянського Союзу, конфронтація з яким відбувалася під знаком можливого глобального ядерного конфлікту, в постбіполярний період Вашингтон зіштовхнувся з рядом авторитарних режимів, так званих держав–ізгоїв, які різною мірою і в різний час заявляли про свої ядерні амбіції.

Оскільки основний зміст стримування – вплинути на вибір опонента та змусити його до певних кроків, то набуття статусу ворога такими непередбачуваними опонентами змушує багатьох американських політологів піддавати сумніву ефективність класичного ядерного стримування.

Головним недоліком класичного ядерного стримування визнається низька переконливість загрози відплати. Особливо актуальною така ситуація вбачається саме щодо держав-ізгоїв, які ще не мають ядерної зброї, а тому впевнені, що навіть найжорсткіший діалог з ними Сполучені Штати вестимуть без’ядерними засобами. Причому, як вважають дослідники, у В’єтнамі США фактично програли війну тому, що не зуміли вирішити ситуацію на свою користь звичайними озброєннями. Повторення такого прецеденту вже на новому рівні загрожує деградацією такої найважливішої функції ядерного стримування як примус, що в перспективі надасть можливість будь-якій державі-ізгою перекроювати карту свого регіону й одержати ядерну бомбу.

Основною підстраховкою можна вважати розвиток системи національної ПРО (НПРО), головною функцією якої стане послаблення переконливості стримування супротивників США. Це автоматично позбавить їх можливостей примусу, що, відповідно, підвищить аналогічні можливості Сполучених Штатів. Тут важливо, що ПРО не стільки змінює такий критерій переконливості стримування, як спроможність супротивника вразити територію США, скільки психологічно впливає на його готовність до атаки. В основу цього підходу покладено стримування шляхом позбавлення можливості нападу.

У постбіполярний період ядерна стратегія США піддається суттєвій еволюції внаслідок трансформації глобального політичного середовища – розпаду біполярної системи міжнародних відносин, а також появи низки опозиційних до США неконтрольованих режимів, насамперед, у регіоні Близького Сходу.

Американський дослідник Алперовіц ввів поняття «контрфактуальної історії». У світлі такого підходу він писав, «що без прийняття Сполученими Штатами політики стримування Радянський Союз неминуче поширив би свою експансію на всю Європу».

У 1965 р. Гар Алперовіц ввів термін «атомна дипломатія». На його думку, з урахуванням уроків «холодної війни» сучасна фаза геополітичного розвитку повинна враховувати вплив ряду факторів. З одного боку, існування ядерних озброєнь у відомому сенсі допомогло запобігти світову війну через небезпеку взаємного гарантованого знищення противників. З іншого - малі військові інтервенції (В'єтнам, Афганістан, Перська затока) продемонстрували обмежену корисність ядерної зброї, виходячи з фінансових, моральних і політичних оцінок. У той же час реальною і безпосередньою загрозою національній безпеці є, звичайно, ядерна зброя в руках безрозсудної держави.

Багато політиків і дослідники вважають, що політика ядерного стримування виховала політичну психологію, що виключає досягнення політичних цілей протиборчих ідеологій військовим шляхом.

Величезну загрозу світу представляє так зване ядерне підпілля. За оцінками експертів, від 25 до 30 держав світу володіють можливостями для створення ядерної зброї. Загроза ядерного шантажу сьогодні також виходить від терористичних організацій.



Категорія: Геополітика (Шпаргалки)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter