Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Історія України (Шпаргалки)


Утворення реєстрового козацтва та його правове становище


Реєстрове козацтво – це козаки, зараховані на військову службу Речі Посполитої й записані у спеціальні списки-реєстри.

Стурбовані чисельним зростанням козацтва і поширенням антифеодального руху в Україні, правлячі кола Литви і Польщі намагалися розколоти козацтво: узяти на державну службу частину заможних козаків, використовувати їх як проти народних мас, так і для охорони південно-східних кордонів від агресії з боку Туреччини і Кримського ханства. Універсалом від 5 червня 1572 р. король Сигізмунд II Август наказав коронному гетьману Ю.Язловецькому провести набір козаків на військову службу. Такий загін у складі 300 чол. було підпорядковано призначеному урядом "старшому судді усіх низових козаків". Прийняті на державну службу козаки вносилися у реєстр (список), звідки і отримали назву "реєстрових козаків". З цього часу козаками офіційно визнавалися лише ті, хто був внесений до реєстру. Усі інші, тобто основна козацька маса, лишалися за його межами.

Проте реєстр не міг повною мірою виконувати ту роль, яку йому відводила влада, хоча б тому, що був чисельно малим. А тим часом в Україні посилювався опір експлуатованих мас, зростала кількість запорізького козацтва. Зважаючи на ці події, польський уряд постійно розширяв реєстр.

Реєстрові козаки мали низку важливих привілей. Перш за все, вступаючи до реєстру, вони виходили з-під юрисдикції феодалів, звільнялися від влади старост і воєвод, якщо мешкали на королівських землях, а також міських магістратів, і підпадали під виключну юрисдикцію реєстрового війська. Реєстр мав свій "присуд", тобто козаки мали право судитися у своїх судах. Реєстрові козаки звільнялися від податків, мали право власності на землю, одержували: права вільно займатися різними промислами і торгівлею. За службу вони отримували, хоч і не регулярно, грошове жалування державної скарбниці. Час від часу реєстровим козакам видавалися сукно, порох, свинець.

Однак все це не усувало істотних відмінностей в майновому стані реєстрових козаків. Верхівку реєстру складали козацька старшина і заможне козацтво. Переважно вони походили з дрібної української шляхти, володіли селами і хуторами, різними промислами, водяними млинами, корчмами. Старшина і заможне козацтво експлуатували незаможних людей і наймитів "підсусідків". Становище основної маси реєстрового козацтва було складним. Обов'язок відбувати на власні кошти нічим не обмежену військову службу, виступати в похід з конем, зброєю і військовим знаряддям вимагав від реєстрових козаків значних грошових витрат, а на час військових походів — навіть передавати своє господарство в інші руки.

У смузі вздовж Дніпра, яку займали реєстрові козацькі слободи і хутори, останні були вкраплені у державні, магнатські і шляхетські володіння. Це породжувало напруженість у відносинах володарів маєтків і основної маси реєстровців. Права і пільги реєстрових козаків були величезною принадою для державних і приватновласницьких селян, які відмовлялися підкорятися своїм хазяям і намагалися вступити до реєстру. Але, не добившись цього, вони самовільно покидали маєтки своїх хазяїв, проголошували себе козаками і таким чином поповнювали масу населення, що не визнавалося владою.

На становищі реєстрового козацтва негативно позначалася і непослідовна політика королівської адміністрації щодо реєстру. Під час війни уряд закликав до реєстру усіх бажаючих, у тому числі селян державних і приватновласницьких маєтків. А коли потреба у такій кількості реєстрових козаків відпадала, більшість з них не тільки виключалися з реєстрових списків, а навіть поверталися колишнім володарям.

Важливим фактором, який визначав настрої більшості реєстрових козаків, було те, що стосовно них завжди існувала загроза скорочення реєстру і, як наслідок, покріпачення. Врешті-решт реєстрове козацтво, як і народні маси всієї України, надто болісно сприймало національно-релігійний утиск, який різко посилився наприкінці XVI ст. Цими обставинами і пояснюється той факт, що під час народних повстань кінця XVI — першої половини XVII ст. не тільки козацькі низи, а й козацька "середина" переходили на бік борців проти кріпацтва та іноземних гнобителів.

Таким чином, на початку XVII ст. в Україні існували три чітко не розмежовані категорії козаків: заможні реєстрові козаки, які служили уряду, запорожці, що жили поза межами Речі Посполитої, та величезна більшість козацтва, яка мешкала у прикордонних містах, вела козацький спосіб життя, але не мала офіційно визначеного статусу.



Категорія: Історія України (Шпаргалки)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter