«Батуринські» гетьманські статті

«Батуринські» гетьманські статті

Батуринські статті (1663 р.) – міждержавна угода, укладена гетьманом Лівобережної України І. Брюховецьким і представниками московського уряду у м. Батурині в листопаді 1663 р.

На час переговорів щодо Батуринських статтей 1663 р. Україна фактично розпалася на дві частини, що боролися між собою: одна на боці Польщі, друга — на боці Москви. Правобережжя обрало одного гетьмана, Лівобережжя — іншого. Загострився конфлікт між старшиною і рядовими козаками. Настав період глибокої кризи української державності, фактичної громадянянської війни, або, як її називали, — Руїни. За такої несприятливої ситуації І. Брюховецький, незадовго перед тим (17.VI 1663) проголошений гетьманом, полковники та ін. старшина змушені були підписати в Батурині «прежніє» Березневі статті 1654.

Потім були обговорені нові 5 статей, що стосувалися відносин України з Московською державою, які й названі «Батуринськими».

Перша з них торкалася даної раніше І. Брюховецьким обіцянки виділяти провіант для московського війська, яке стоятиме в Україні, а також військової залоги при московських воєводах у містах Гетьманщини. Але під час переговорів з московськими дяками з’ясувалося, що повністю своєї обіцянки гетьман не мав можливості виконати через «скудність малоросійських жителів» та з огляду на зруйноване війною господарство. Тому було зазначено, що до закінчення війни на харчування будуть призначені млинові побори. Ця стаття послужила пізніше приводом для царських нарікань та обвинувачення гетьманського уряду в тому, що він нібито не постачає хліба, а через це московське військо голодує і розбігається.

Друга стаття повторювала умови Переяславської угоди про втікачів з Московської держави. Було зафіксовано домовленість щодо взаємної видачі злочинців («убийць», «татей» та «всяких злодіїв»).

Третя стаття передбачала складання переліку всіх козаків, міщан і поселень та опису їхніх доходів. Гетьман і старшина не прийняли її, заявивши, що за умов воєнного часу це зробити неможливо.

Четверта стаття містила право Москви втручатися у господарські і торгівельні справи Гетьманщини. Українська сторона погодилася видати універсали про заборону продажу хліба на Правобережжі і татарам.

Остання, п’ята, стаття зобов’язувала гетьманський уряд розіслати універсали про сувору заборону українським купцям вивозити з України та вільно продавати горілку і тютюн у Московській державі.

Таким чином, за Батуринськими статтями 1663 р. московський уряд, використовуючи сприятливу для своїх планів політичну ситуацію, посилив тиск на Україну, продовжив курс на обмеження її автономії. Батуринські статті діяли недовго., їх було замінено Московськими статтями 1665 р.

Отже, Батуринські статті являють собою п’ять умов, які були укладені 17 листопада 1663 року гетьманом Лівобережної України Іваном Брюховецьким з представниками російського уряду Башмаковим і Фроловим як додаток до основних Переяславських статей 1659 року.

Батуринські статті підтверджували Березневі статті 1654 року, але містили також додаткові пункти, за якими гетьманська адміністрація зобов’язувалась:

• утримувати коштом місцевого населення російське військо в Україні;
• повертати до Росії втікачів;
• упорядкувати козацький реєстр, визначений попередніми договорами;
• заборонити українським купцям продавати збіжжя на Правобережжі;
• вивозити горілку й тютюн в російські міста, аби не порушувати державної монополії тощо.