Об’єднання громадян як суб’єкти адміністративного права
Право громадян на свободу передбачено в Загальній декларації
прав людини й гарантовано Конституцією та законодавством України.
Стаття 36 Конституції України закріплює право громадян України
на свободу об’єднання в політичні партії та громадські організації для здійснення
й захисту своїх прав і свобод і задоволення політичних, економічних, соціальних,
культурних та інших інтересів. При цьому ніхто не може бути примушений до вступу
в будь-яке об’єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність
до політичних партій або громадських організацій
Об’єднанням громадян є добровільне громадське формування,
створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав
і свобод.
Об’єднання громадян, незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка) відповідно до Закону визнається політичною партією або громадською
організацією.
Об’єднанням громадян притаманні ознаки, що відрізняють їх
від державних організацій. При цьому можна виділити загальні ознаки, характерні
для всіх об’єднань громадян, а також окремі специфічні ознаки, властиві тим чи іншим
об’єднанням громадян.
До загальних ознак слід
віднести:
1) добровільність об’єднання. Це відображено в добровільності
вступу та виходу з об’єднання громадян, методах роботи, сутністю яких є досягнення
певної мети внутрішньо організаційними методами, особливих формах примусу, з яких
найвищою є виключення із членів об’єднання громадян;
2) організаційні заходи, якими в діяльності об’єднань громадян
виступають самоврядування та саморегуляція;
3) відсутність у об’єднань громадян внаслідок їх природи державно-владних
повноважень (за винятком випадків, коли держава делегує окремі повноваження такого
роду й закріплює їх законодавчо, наприклад, закріплення за громадськими інспекторами
охорони природи права складати протоколи про адміністративне правопорушення).
Окремими ознаками, притаманними
окремим об’єднанням громадян, є:
1) членство в об’єднанні та відносини членства, що випливають
звідси;
2) обов’язковість участі членів об’єднання громадян у його
роботі та створенні матеріальної бази об’єднання шляхом внесення членських внесків;
3) наявність статуту об’єднання громадян. У діяльності об’єднань
громадян здебільшого відсутні комерційні цілі або одержання прибутку. Виняток становить
лише діяльність кооперативних організацій. Крім того, допускається господарська
або інша комерційна діяльність об’єднань громадян для виконання їх статутних завдань
і цілей.
Взаємовідносини держави та об’єднань громадян носять виключно правовий характер. Це проявляється в законодавчому закріпленні правового статусу об’єднань громадян низкою нормативно-правових актів.
Держава не втручається в діяльність об’єднань громадян, надаючи
їм широку автономію. Проте це не виключає здійснення з боку держави контролю за
діяльністю об’єднань громадян. Так, органи, що проводять легалізацію об’єднань громадян,
здійснюють контроль за додержанням ними положень статуту. Законом закріплено право
представників цих органів бути присутніми на заходах, які проводять об’єднання громадян,
вимагати потрібні документи й одержувати в необхідних випадках пояснення.
Фінансові органи та органи податкової адміністрації здійснюють
контроль за джерелами і розмірами прибутків та інших фінансових надходжень, а також
за правильністю сплати об’єднаннями громадян податків. З свого боку, об’єднання
громадян мають представляти фінансовим органам декларацію про прибутки та витрати.
Контроль за виконанням об’єднаннями громадян чинних норм і
стандартів можуть здійснювати екологічні, пожежні, санітарно-епідемічні та інші
органи державного нагляду й контролю.