Загальна характеристика державної соціальної допомоги

Загальна характеристика державної соціальної допомоги як
організаційно-правової форми соціального забезпечення,
її відмінність від
соціального страхування

Стаття 46 Конституції України визначає право особи на
соціальний захист за рахунок бюджетних коштів. Цей вид соціального забезпечення
отримав назву «державна соціальна допомога».

Суб’єктами соціальної допомоги слід визнавати тільки
нужденних громадян та членів їх сім’ї, а підставою для надання — стан
нужденності (бідності), тобто такий рівень доходу, який не досягає прожиткового
мінімуму, визначеного законом. Право на соціальну допомогу не повинне
обумовлюватися трудовою діяльністю або сплатою страхових внесків. Тому
фінансування можливе тільки за рахунок бюджетів різних рівнів. Грошові виплати
можуть встановлюватися як в твердих розмірах, так і в розмірах, які доповнюють
доходи до прожиткового рівня, а послуги надаються безоплатно або з частковим
відшкодуванням їх вартості.

В Україні створено систему соціальної допомоги, яка
складається з житлової субсидії, допомоги малозабезпеченим сім’ям, допомоги
інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомоги сім’ям з дітьми.

Допомогами зі соціального забезпечення називаються всі,
крім пенсій, державні виплати із відповідних фондів, які надаються громадянам у
передбачених законом випадках. Державна соціальна допомога надається за рахунок
коштів Державного бюджету особам, які не застраховані у системі
загальнообов’язкового соціального страхування.

На відміну від пенсій — основного та постійного джерела
засобів для існування — допомоги, як правило, тимчасово замінюють заробітну
плату або є додатком до основного джерела засобів для існування, або виступають
як допомога за відсутності основних джерел засобів для існування. Виходячи із
підстав призначення можна виділити три групи допомог:

Перша група — це допомоги, які виплачуються замість
втраченого з поважної причини заробітку. Такі допомоги надаються протягом
нетривалого часу в розмірі, який близький до середньомісячного заробітку або
співвіднесений із розміром прожиткового мінімуму. Характер призначення допомог
цього виду виключає можливість їх отримання одночасно із заробітною платою,
хоча і допускає виплату одночасно з пенсією. До цієї групи належать допомоги у
зв’язку з вагітністю та пологами і по догляду за дитиною до досягнення нею
трирічного віку.

Друга група — це допомоги, які надаються як додаткова
допомога до заробітку або до допомог першого виду. Ці допомоги вже не є заміною
основного джерела засобів для існування, а покривають додаткові витрати.
Залежно від того чи йдеться про покриття разових додаткових витрат, чи
систематичних, встановлюються щомісячні та одноразові допомоги. До таких
допомог належать: допомога при народженні дитини, допомога малозабезпеченим
сім’ям.

Третя група — це допомоги, які надаються тим, у кого відсутні або
можуть бути відсутні зарплата, пенсія та інші доходи. Прикладом такої допомоги
є допомога інвалідам з дитинства.

Суб’єктивне право на державну соціальну допомогу виникає
в разі настання соціальної незабезпеченості осіб, які не підлягають державному
соціальному страхуванню або мають дохід, нижчий за прожитковий мінімум,
встановлений державою. Вищезазначене свідчить, що законодавство визначає широке
коло осіб, які мають право на допомоги, як правило, не пов’язуючи його з
правовим становищем тих, кого забезпечують.

Отже, державну соціальну допомогу можна визначити як
форму організації здійснення права на соціальний захист бідних громадян без
урахування трудової діяльності та сплати страхових внесків.

Державна соціальна допомога є адресною, а основні
параметри соціальних гарантій визначаються на рівні держави. Нині переважна
більшість виплат фінансується за рахунок субвенцій з Державного бюджету
України.

Аналіз діяльності держави з надання адресної соціальної
допомоги дає підстави стверджувати про проблемність такого виду допомоги.
Розмір державної соціальної допомоги має складати різницю між сумою величини
прожиткового мінімуму і загальним доходом членів малозабезпеченої сім’ї. Тобто
сукупний дохід має дорівнювати прожитковому мінімуму. Але через
недофінансування державних програм соціального захисту малозабезпечених верств
населення різниця, яка б доводила до прожиткового мінімуму, не виплачується.
Розмір виплат фіксується законодавчо і складає незначну суму. Так, Законом «Про
Державний бюджет України на 2016 рік» рівень забезпечення прожиткового мінімуму
для призначення допомоги малозабезпеченим сім’ям встановлено:

• для працездатних осіб – з січня – 289,38 грн., з травня – 304,50 грн., з грудня – 325,50 грн.;
• для осіб, які втратили працездатність, та інвалідів – з січня – 1 074 грн., з травня – 1 130 грн., з грудня – 1 208 грн.;
• для сімей з дітьми прожитковий мінімум гарантується:

– дитина до 6 років – з січня – 991,95 грн., з травня – 1 043,80 грн., з грудня – 1 116,05 грн.;

– від 6 до 18 років – з січня – 1 236,75 грн., з травня – 1 301,35 грн., з грудня – 1 391,45 грн.;

– від 18 до 23 років (за умови навчання) – з січня – 1 171,30 грн., з травня – 1 232,50 грн., з грудня – 1 317,50 грн.;

Доплата на дітей віком від: 0 до 13 років – 250 грн., 13 до 18 років – 500 грн.

Заявочний принцип соціальної допомоги скоріше виключає,
ніж включає тих, хто потребує допомоги, оскільки населення непоінформоване про
можливість отримання допомоги.

Відмінність від соціального страхування:

У системі соціального страхування передбачено п’ять
видів такого страхування:

1. страхування на випадок безробіття;
2. страхування у
   зв’язку з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням;
3. у
   зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими
   народженням та похованням;
4. пенсійне страхування;
5. медичне страхування (ще не
   введено).

Джерелами
фінансування соціальних виплат у системі загальнообов’язкового державного
соціального страхування є соціальні страхові фонди, які формуються за рахунок
страхових внесків працівників і роботодавців. Управління фондами здійснюється
на паритетній основі представниками застрахованих осіб, роботодавців,
представниками держави.

Повне
функціонування соціального страхування як організаційно-правової форми
соціального захисту ще не завершено. Передбачається запровадження
накопичувальної системи, Пенсійний фонд України протягом наступних п’яти років
буде перетворено у Пенсійний фонд із повним страховим статусом. Не прийнято ще
закону України про медичне страхування, передбаченого Основами 1998 р. Нині медичне
обслуговування в основному здійснюється за державний кошт.

За державним
соціальним страхуванням застрахованим особам у разі настання страхового випадку
надаються такі види соціальних послуг і матеріального забезпечення:

• пенсія за
  віком; пенсія по інвалідності. Із введенням у дію накопичувальної системи
  загальнообов’язкового державного пенсійного страхування за рахунок коштів
  Накопичувального фонду, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках,
  здійснюватимуться такі пенсійні виплати: довічна пенсія з установленим
  періодом; довічна обумовлена пенсія; довічна пенсія подружжя; одноразова
  виплата;
• допомоги у
  зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами,
  народженням дитини та доглядом за нею, у зв’язку з безробіттям, на поховання;
• амбулаторне
  та стаціонарне лікування, надання лікарських засобів медичного призначення;
• відшкодування витрат, пов’язаних із професійною підготовкою та профорієнтацією;
• дотації роботодавцю для створення робочих місць тощо.

Наступною організаційно-правовою
формою у системі соціального захисту України є державна соціальна допомога, яка
становить систему заходів щодо надання за рахунок державного та комунального
(місцевого) бюджетів та інших програм матеріальної допомоги, здійснення соціального
обслуговування та утримання, встановлення пільг.

Державна соціальна допомога як форма соціального
захисту становить систему державної підтримки населення, що надається за
рахунок державного бюджету у певних, визначених законами, випадках. Підставою для
її надання є складні життєві обставини, що об’єктивно порушують нормальну
життєдіяльність особи, наслідки яких вона не може подолати самостійно. До таких
належать інвалідність, часткова втрата рухової активності у зв’язку зі старістю
або станом здоров’я, самотність, сирітство, безпритульність, відсутність житла
або роботи, малозабезпеченість тощо.

Державна
соціальна допомога за законодавством України надається у грошовій та
натуральній формах, а також у формі соціального обслуговування і призначена як для
всього населення України загалом, так і для окремих категорій: малозабезпечених
сімей, сімей з дітьми, інвалідів, дітей-інвалідів, дітей-сиріт та дітей,
позбавлених батьківського піклування, інвалідів тощо.

В Україні не прийнято єдиного законодавчого акта,
який би закріплював усю систему державної соціальної допомоги. Свого часу
розроблявся такий законопроект, але законодавець, на жаль, відмовився від
комплексного системного врегулювання цих відносин і пішов шляхом прийняття
окремих законів щодо окремих видів соціальної допомоги.

Соціальна допомога в Україні надається за такими принципами: адресності; доступності; добровільності; гуманності; пріоритетності
в наданні такої допомоги неповнолітнім, сім’ям з дітьми, непрацездатним
громадянам; надання соціальної допомоги на основі встановлених соціальних
стандартів у розмірах та на рівні, що відповідає потребам особи й обумовлюється
економічними можливостями держави; цільового використання коштів, призначених
для надання соціальної допомоги; безповоротності соціальної допомоги.
Адресність соціальної допомоги полягає у її цільовому характері та залежності
розміру допомоги, що надається, від матеріального стану конкретного одержувача.
Цільовий характер соціальної допомоги виявляється у відповідності виду та
розміру допомоги конкретним життєвим потребам особи

В осовунадання державної соціальної допомоги
малозабезпеченим сім’ям, а також надання деяких інших видів допомоги покладено прожитковий мінімум — базовий державний соціальний стандарт, залежно від якого
визначається право особи на державну соціальну допомогу.